Знайомство з суперником: ФУЛХЕМ. Частина 2

ПЕРШУ ЧАСТИНУ ЧИТАЙТЕ ТУТ

Серед найяскравіших моментів 1970-х років в історії "Фулхема" було запрошення до команди старіючих зірок англійського футболу, завдяки яким і вдавалося утримувати пристойний за якістю рівень гри "котеджерів". Серед цих пенсіонерів були такі легенди, як Бобі Мур, Джордж Бест, Алан Малері та Родні Марш. Гадаю, що перші двоє не потребують окремих коментарів. Алан Малері та Родні Марш, власне, розпочинали в "Фулхемі". Після того, в 1964 році Малері приєднався до елітного на той час "Тотенхему", де й провів свою подальшу кар'єру до моменту повернення до рідного клубу в 1972 році. Марш покинув "Фулхем" в 1966 році й впродовж подальших десяти років грав за "КПР" та "Манчестер Сіті" до того, як повернутися на Крейвен Котедж. Обидва, Малері та Марш, були також гравцями збірної Англії. Із Муром та Малері в складі команди "Фулхем" дістався в 1975 році фіналу Кубку Англії, в якому він програв "Вест Хему" з рахунком 2-0. Нарешті "котеджери" перевершили свої власні пів-фінальні досягнення, але здобути сам трофей їм до сьогоднішнього дня так і не вдалося.

На кінець 1970-х закінчилися гучні підписання, закінчилися навіть скромні успіхи й у 1980 році "Фулхем" знову полетів вниз до Третього Дивізіону, як наслідок в команді відбулася зміна головного тренера. Очолив команду Малколм Макдоналд. Він побудував свою команду спираючись не тільки на досвідчених гравців, але й підписаши талоновиту молодь. Серед останніх можна загадати голкіпера Джері Пейтона й захисника Тоні Ґейла. Ця команда Макдоналда повернулася до Другого Дивізіону вже в 1982 році й одразу ж ледь не взяла штурмом елітний ешелон наступного сезону. Поразка від "Дербі Каунті" з рахунком 1-0 в останній день сезону 1982/83 посунула "Фулхем" на сходинку нижче й "котеджери" втратили право на вихід до еліти. Це була найкоротша відстань, на яку "Фулхему" вдалося наблизитися до Першого Дивізіону/Прем'єр Ліги за 33 роки їхньої там відсутності. За словами сучасників тієї команди, це був також найсильніший та найуспішніший склад з часів 1960-х.

Повторити спробу прорватися нагору наступного року завадили фінансові проблеми клубу внаслдіок яких почався розпродаж найкращих гравців. Проблеми нагромаджувалися одна за іншою: борги, зміна власників, боротьба за збереження Крейвен Котедж - останнє, що залишалося у фанів окрім знекровленої команди. Все це тривало впродовж 1980-х і початку 1990-х років. Збереження прописки на Крейвен Котедж вдалося завдяки зусиллям вболівальників, рух яких очолював колишній "котеджер", а потім вже й телеведучий, Джимі Хіл. Він зрештою став головою правління клубу. Але фінансові проблеми, а з ними й проблеми на полі, нікуди не ділися. Клуб знову подорожував поміж другим та третім прошарками англійського футболу, а в 1994 році й зовсім скотився в новостворений Четвертий Дивізіон. Найнижчої точки в своїй історії "Фулхем" сягнув в сезоні 1995/96 років, закінчивши його на 17 місці, ледь уникнувши вильоту з професійного футболу. Рятувати клуб було призначено Мікі Адамса. Йому вдалося реорганізувати команду й завершити наступний сезон на другому місці, таким чином забезпечивши вихід до наступної ліги. А далі справи почали йти лише на краще, хоча вже й без участі Мікі Адамса.

1997 рік став поворотним моментом в історії "котеджерів". Мільярдер Мохамед Аль-Фаєд викупив цей багатостраждальний клуб й пообіцяв повернення "Фулхема" до вищої ліги за п'ять років. Не знаю, як такі заяви тоді сприйняли фани й англійська публіка в цілому, але новий власник таки виконав свої обіцянки. Головні тренери в команді змінювалися в ці роки майже з блискавичною швидкістю - Рей Уілкінс, Кевін Кіґан, Пол Брейсвел, Жан Тіґана - але результат було забезпечено. Саме під керівництвом Тіґани в 2001 році "Фулхем" повернувся до найвищого дивізіону після 33 років відсутності. Того сезону "котеджери" стали чемпіонами дивізіону, який зараз називається Чемпіоншіпом, набравши 101 очко.

Інвестиції нового власника означали не лише підсилення складу команди, але й розвиток інфраструктури клубу. Так, наприклад було відреконструйовано стадіон й побудовано сучасну тренувальну базу. Всі ці фінансові вкладення забезпечили виживання "Фулхема" в Прем'єр Лізі, хоча іноді й не без труднощів. Протягом деяких останніх сезонів клуб боровся за виживання в Прем'єр Лізі, але в інших випадках досягав історичних для свого масштабу успіхів.

З успішних сезонів варто зазначити 2003/04, коли новопризначений на посаду головний тренер, улюбленець фанів Кріс Коулман, привів команду до рекордного на той час дев'ятого місця. Сезоном раніше, під керівництвом Тіґани, "Фулхем" виграв Кубок Інтертото, а з ним і право грати в Кубку УЄФА, де команда протрималася до третього раунду. То був перший похід "котеджерів" до Європи.

На сьогодні ж найвищим досягненням "Фулхема" в Прем'єр Лізі є сьоме місце в сезоні 2008/09, яке й надало йому право знову грати в Європі. Останнім часом в клубі спостерігається відносна стабільність. Головного тренера змінювали останній раз три роки тому й поки що немає жодних причин очікувати на цій посаді нові обличчя. Після декількох поразок в січні цього року, "котеджери" дещо виправилися, не програвши свої останні три матчі, два з них завершивши перемогою. Одним з найяскравших моментів цього сезону можна також вважати розгром, який влаштували "котеджери" чинним чемпіонам "Манчестер Юнайтед" в грудні - рахунок матчу 3-0.

Вищезгадана статистика навряд чи порадує вболівальників "Шахтаря", зважаючи на те, що в лютому та березні всі українські клуби страждають від наслідків зимової сплячки. Хоч "Шахтар" і є чиним володарем європейського трофею, й має достатньо класних виконавців в своєму складі, цей набираючий ходу "Фулхем" може стати дуже незручним суперником для "гірників". Що ж, тим цікавіше буде дивитися цей двобій. Чекати вже залишилося недовго. Тим часом, читаємо новини про стан та підготовку суперника українців.

Знайомство з суперником: ФУЛХЕМ. Частина 1

Так вже сталося цього разу, що єдиний з українських клубів, залишившийся по весні в Європі, зустрічається з англійцями. Навіть дивно, що цього сезону жереб не приніс в суперники жодному українському клубу жодного з британських. Адже на початку й тих, й інших в кошиках вистачало, і ми якось звикли, що разом з "Динамо" або "Шахтарем" в групі Ліги Чемпіонів буде то "Манчестер Юнайтед", то "Арсенал", то "Ліверпуль" або "Челсі". Врешті решт, бувають ще "евертони" або хтось із шотландців в Кубку УЄФА, чи той, в Євролізі.

Цього ж разу впреше на українську арену виходить скромний, не дуже великий, лондонський клуб "Фулхем". Нема чого дивуватися, що жереб нас не зводив раніше, адже цей похід в Європу для "Фулхема" є лише другим в історії клуба.

Окрім нещодавнього успішного періоду в історії "котеджерів", як цих лондонців неофіційно називають в Англії, впродовж багатьох років вони боролися за виживання, не тільки в будь-якій з професійних ліг, а іноді й за виживання взагалі, тобто за своє існування. До чудодійного "зцілення" "Фулхема" в останні декілька років я ще повернуся в цій розповіді, а спочатку про те, як все розпочиналося.

Офіційною датою народження "Фулхема" є 1879 рік. Як повідомляють сьогодні історичні джерела, холпці з недільної школи при церкві Св.Андрія в районі Фулхем, які ганяли м'яча в місцевому парку, стали засновниками футбольного клуба, який є найстарішим серед професійних клубів Лондона. Свою теперішню назву ФК "Фулхем" (Fulham FC, це коротка версія оригіналу) клуб отримав у 1888 році. "Котеджерами" вони стали в 1896 році, коли офіційно переїхали на "Крейвен Котедж" (Craven Cottage), помістя не березі Темзи, власники якого погодилися надати притулок футбольному клубу на своїх полях, і навіть побудувати трибуну. Саме там "Фулхем" мешкає і по сей день.

Розпочали свій шлях "котеджери" непогано, більш-менш успішно. Спочатку як аматори, здобуваючи перемоги в місцевих змаганнях, наприклад виграючи деякі місцеві кубки. В 1907 році "Фулхем" було підвищено в класі, тобто клуб отримав статус професійного, того ж сезону він зіграв в пів-фіналі Кубку Англії. Але ще раніше, в сезоні 1904/05 років, "котеджери" доходили до чверть-фіналу того ж Кубку.

Хоч "Фулхем" і став професійним клубом, до найвищого дивізіону він так і не дістався за всю першу половину двадцятого сторіччя. В ці роки клуб грав в нижчих лігах, подорожуючи поміж другим та третім дивізіонами. Але, в Кубку Англії вони знову доходили до пів-фіналу в сезоні 1936/37.

В найвищу лігу "Фулхему" вдалося пробитися вже в післявоєнний час, в 1949 році, але не надовго. "Котетджери" протрималися там, не без труднощів, 3 роки, і знову спустилися на сходинку нижче. Але, саме в ці роки розкрилися молоді таланти "Фулхема", такі як Джоні Хейнс та Грем Леґґат.

Згідно деяких історичних джерел, "котеджери" зобов'язані своїм поверненням до еліти саме зусиллям цих двох гравців. Леґґат ще досі утримує рекорд найшвидшого хет-тріку в англійському професійному клубному футболі - три голи за три хвилини, забиті саме за "Фулхем" в матчі проти "Іпсвіча" в 1963 році. А Хейнс взагалі вважається найславетнішим гравцем в історії клубу. Талановитий півзахисник, технічний плеймейкер, що "читав" гру, Хейнс провів всю свою футбольну кар'єру за "Фулхем", організовуючи та забиваючи голи не тільки за клуб (146 в 594 матчах), але й за збірну Англії (18 в 56). Маестро - таке прізвисько він отримав від вдячних вболівальників. Хейнс також відомий як перший в історії футболіст, якому підвищили зарплатню аж до 100 фунтів на тиждень. Це після того, як було знято ліміт на виплати гравцям. Ще один гравець, захисник Джордж Коен, який також провів всю свою кар'єру за "Фулхем", не тільки грав за збірну Англії, але й став з нею чемпіоном світу в 1966 році.

1960-ті роки вважалися певний час найцікавішими роками в історії клубу, принаймні до найновітніших часів. "Фулхему" так і не вдалося здобути будь-які нагороди або трофеї, бо він ніколи не піднімався вище середини таблиці, але сам факт змагання у вищому дивізіоні, регулярні протистояння з найсильнішими клубами Англії, а також вищезазначенні власні таланти, збирали понад 30 тис. глядачів на трибунах. В цей період "котеджери" знову доходили до пів-фіналу Кубку Англії - в сезонах 1957/58 та в 1961/62. В обидвох випадках суперникам ("Манчестер Юнайтед" та "Бернлі" відповідно) знадобилося грати додаткові матчі, аби пройти "Фулхем" на шляху до фіналу.

На кінець 1960-х "Фулхему" все важче було утримуватися в Першому Дивізіоні. В 1968 році "котеджери" вже не витримали й скотилися вниз. Причому покотилися добряче, бо вилетівши тоді до Другого Дивізіону, вони роком пізніше повторили цей анти-подвиг й вилетіли до наступного, Третього Дивізіону. Впродовж 33 років "Фулхем" надійно застряг в цих нижчих лігах професійного футболу, час від часу подрожуючи з однієї в іншу.

ПРОДОВЖЕННЯ ЧИТАЙТЕ ТУТ

Збірна Англії: короля скинуто, хай живе новий король!

Джона Террі усунуто з посади капітана збірної Англії. Скандал, пов'язаний із особистим життям футболіста, набував все більшого розголосу протягом останніх декількох днів і завершився вчора очікуваною кульмінацією - рішенням головного тренера збірної Фабіо Капелло позбавити Террі капітанської пов'язки.

Декілька днів тому в пресі, та взагалі по всьому інтернету, пішла гуляти інформація про те, що Террі закрутив був роман із дівчиною свого колишнього партнера по команді Уейна Бріджа, і про це дізналися всюдисущі папарацці. Террі звернувся до суду з проханням накласти заборону на будь-які публікації, пов'язані з цим скандалом. Проте у повторному слуханні заборону було знято, й розлилася ця мильна опера брудним потоком на всю англійську громадськість.

Громадськість, в свою чергу, умовно поділилася на дві половини: перша негодуюча - це ті, хто вважають, що капітан збірної має бути безгрішним еталоном, прикладом для копіювання для юного покоління, і друга, також негодуюча, але з приводу того, що кожна людина має право на своє особисте життя, захищенне від втручання в нього громадськості й мас-медіа. Честно кажучи, мені ближче друга. Мені все одно, хто буде капітаном збірної Англії. Я не знаю, якою людиною є Джон Террі, аморальною, чи дуже аморальною, і можливо не тільки в позашлюбних стосунках? Можливо, в нього є й інші вади, через які його треба було усунути від капітанства. Але, я особисто його не знаю. Проте ми всі маємо змогу регулярно бачити його якості футболіста.

Мені найбільше кидається в очі не те, що Террі повівся аморально в позашлюбних стосунках з точки зору англійської громадськості, а те, що головних героїв цього серіалу, здається, взагалі ніхто не питає. Проте всі обурені. Аж до того, що дебати з цього приводу винесли на найпопулярніше вечірнє телевізійне ток-шоу, щось на кшатлт українських політичних. Звичайно ж, серед дебатуючих не було жодної людини, яка б безпосередньо особисто була пов'язана з інцидентом. Проте всі обурені!

По-перше, як з'ясовується зараз, дівчина Уейна вже зовсім була не його дівчина, коли закрутила роман з Джоном. То в чому проблема? Вже не так і цікаво, як про це волали заголовки газет. До речі, чи хто-небудь питав Бріджа, що він сам думає з цього приводу? З іншого боку, Террі рекламували всюди, як зразкового чоловіка, або принаймні батька. Проблема? Здається, так. Проте, навряд чи хто питав дружину Террі, що вона думає з цього приводу. Гаразд, можна здогадатися, але хто зна. До того ж, якщо ці мас-медіа співчувають дружині Террі, чи не вважають вони, що весь цей розголос травмує її ще більше? Не вважають, бо треба ж продавати свої видання в якомога більшій кількості й робити гроші на скандалі, поки є можливість. Врешті решт, публіка волає, що така аморальна людина як Тері не має права бути капітаном збірної. Даруйте, наскільки я розумію, його було призначено капітаном за лідерські якості, за вміння зорганізувати своїх партнерів по команді, врешті решт за бійцівські якості, за характер. Можливо, тепер його колег обурює той факт, що роман він закрутив саме з дівчиною (колишньою?) одного з них? Можливо. А можливо їх влаштовує такий капітан і самі вони не безгрішні. Але, їх хто-небудь питав? Не пригадую. Проте всі обурені!

Отже, було очевидно, що такий громадський тиск не залишив вибору Фабіо Капелло, на якому й лежить відповідальність за призначення капітана збірної. Сеньйор Капелло не став робити поспішних заяв, витримав паузу, й викликав Джона Террі на особисту розмову перед тим, як оголосити офіційне рішення, якого зачекалася вже вся Англія. Кажуть, що розмова тривала лише 12 хвилин, після чого пролунав вирок - позбавлення капітанства.

- В команді, як капітан, Джон Террі поводився надзвичайно позитивно, - йдеться в заяві головного тренера. - Але, я маю взяти до уваги інші фактори й також те, що має бути найкращим для всієї збірної.


Як тільки-но Джона Террі було усунуто з посади, було оголошено ім'я нового капітана. Ним став ... хто? Ріо Фердінанд. Ріо Фердінанд! Гравець, який відбуває зараз чотириматчеву дискваліфікацію за грубу неспортивну поведінку, а саме за удар ліктем в обличчя суперника. Гравець, який відбував у 2004 році восьмимісячну дискваліфікацію за те, що не з'явився на допінг-контроль. Людина, яку тимчасово позбавляли прав на керування автівкою в 1997 році за водіння в нетверезому стані, а потім ще три рази за перевищення швидкості. Яке це має значення до футболу й збірної Англії? Та, мабуть, таке саме, як і позашлюбні романи Джона Террі. Вітаємо нового капітана! Як то кажуть, король помер, хай живе король!

Матч уікенду: без інтриги

Вчорашній довгоочікуваний двобій між лідерами Прем'єр Ліги відверто розчарував. Точніше, розчарував "Арсенал". І зовсім не тому, що він програв, а "Манчестер Юнайтед" виграв. Були сподівання побачити яскравий футбол, рівну боротьбу, красиву гру, взагалі, якусь інтригу. І ми це частково побачили, але лише у виконанні "Манчестера". Нажаль каноніри вбили будь-яку інтригу своєю неспроможністю протистояти на рівних команді Фергюсона. Іноді було не зрозуміло, це "Манчестер" настільки потужно грав, чи "Арсенал" вдавав із себе команду з ничжчого дивізіону? Скоріш за все друге, якщо згадати передачі в ноги супернику, або навіси за лінію поля. А третій гол "Манчестера", коли захисники канонірів вчотирьох побігли за Парком, залишивши двох інших манкуніанців наодинці з воротами?! Але, навіть в цій ситуації Парку не довелося віддавати пас своїм партнерам, впорався самостійно.

Треба віддати належне й "Манчестеру". Це вже був не той "Манчестер", що грав в кубковому матчі проти "Лідса" - настрій зовсім інший. Вчора у манкуніанців виходило практично все (суперник дозволяв): встигали великими силами й захищатися, й в контратаки ходити, й індивідуально перегравали своїх опонентів по всьому полю. Три голи з п'яти ударів по воротах - така офіційна статистика. Арсену Венгеру навіть нема було про що дорікнути вчора суддям, суперникам, або своєму колезі Фергюсону, або ще комусь, як він зазвичай любить це робити. Навіть "мосьє професор" визнав, що його команда вчора провалила абсолютно все. Дарма, що забили один гол, адже навіть той - за допомогою рикошету. А краси футболу та напруження, яке ми бачили в манкуніанському дербі декілька днів тому, й сподівалися побачити й цього разу, не було.

Отже, перемога "Манчестера" є, а інтриги нагорі Прем'єр Ліги немає. Як на сьогодні, то виглядає, що за титул боротимуться знову ті ж самі два клуби. "Манчестер" терпляче вичікує, коли спотикнеться "Челсі", а тим часом сам набирає очки. А вже зовсім незабаром, майже за два тижні, очікуємо на три вищезгаданих клуби в черговому раунді Ліги Чемпіонів. Останній шанс канонірів виправитися в цьому сезоні, та чи вірять в це навіть їхні фани?