04 грудня 2011

Лідс - Міллуолл 2:0. Для тебе, Гарі!

На власні очі


Матчі між «Лідсом» та «Міллуоллом» завжди привертають особливу увагу. Найчастіше завдяки репутації та протистоянню фанів цих клубів. Такий матч завжди обіцяє відповідну атмосферу та заповнені трибуни. Але вчорашній день на Елланд Роуд набрав ще особливішого змісту.

Минув тиждень з дня смерті Гарі Спіда і це була перша домашня гра «Лідса» після трагічної події. Безумовно, і для клубу, і для вболівальників вчорашній матч став матчем пам’яті Гарі. Гравця, талант якого колись розкрився саме в «Лідсі»; гравця, який віддав «Лідсу» вісім років своєї професійної кар’єри; гравця, який вніс великий особистий вклад в чемпіонський титул для «Лідса» в сезоні 1991/92 р.р., зігравши тоді 41 матч із 42 можливих.

Перше враження по приїзді на Елланд Роуд – дуже багато поліцейського транспорту. Машини, мікроавтобуси, вагончики для перевезення коней. А ось, безпосередньо, й кінна поліція. Так, ми чекаємо на фанів «Міллуолла». Двоє поліцейських, верхи на конях, спокійно роз’їжджають навколо стадіону, за дві години до матчу фанів «Міллуолла» ніде не видно. Як потім я дізналася з фанатської програмки (так, їх дві окремих продають – офіційну та вболівальницьку), виявляється їх традиційно небагато на виїзді, вони «відриваються» вдома. Вболівальники ж «Лідса» прямували до свого звичайного місця зборів – пам’ятника Біллі Бремнеру. Вчора до самого пам'ятника було не дістатися, не було традиційних фото з кумиром на постаменті. Все навколо постаменту було застелено квітами, футболками, шарфами від вдячних вболівальників на вшанування пам'яті Гарі Спіда. Люди підходили до імпровізованого живого кола аби постояти хвилинку, віддати шану.

В середині стадіону, в підтрибуних приміщеннях, також було спокійно. Це, можливо, було викликано раннім початком матчу, не залишили людям багато часу на пиво та «передматчеві збори» з нагоди приїзду «Міллуолла». Але, безумовно, й траурна складова також мала місце. Перед самим матчем, замість традиційної розважальної музики на екрані запустили відеокліп з найкращими голами Спіда. А вже, коли команди вишикувалися, ведучій церемонії закликав вшанувати пам'ять колишьного одиннадцятого номера «Лідса» хвилиною оплесків. Вболівальники до оплесків ще й заспівали. Пізніше, на одиннадцятій хвилині матчу вони знову заспівали про Гарі й, за планом, мали так співати одиннадцять хвилин, але все це продовжувалося майже до кінця тайму, та й потім на прикінці матчу. Oh, Gary, Gary! Gary, Gary, Gary Speed! Можу собі уявити, що так стадіон співав наприкінці 80-их початку 90-их років. Після хвилини оплесків та співів троє з колишніх партнерів того чемпіонського складу – Гарі МакАлістер, Гордон Стракан та Девід Батті – поклали вінки за кожними з воріт. Вдова та двоє синів Спіда також були присутні на стадіоні. 



Подивитися на YouTube 

Для повноти картини тепер ще залишалося «Лідсу» виграти цей поєдинок. На щастя для всіх присутніх (окрім невеличкої купки вболівальників «левів», які сиділи тихо майже весь матч), Саймон Грейсон вибрав правильний склад і тактику на гру, й налаштував команду належним чином.

«Лідс» під керівництвом Саймона Грейсона в останні два сезона – команда нестабільна. То винесуть когось з великим рахунком, як наприклад «Ноттінгем Форест» в останньому матчі 4:0, то програють так, наче вони вперше зібралися до купи на полі й до цього один одного не бачили. Найчастіше, особливо тривожно виглядає захист. В цьому сезоні «Лідс» забиває багато, але й пропускає бува не менше. Як на гойдалці. «Міллуолл», не без труднощів, виграв свій останній поєдинок вдома проти «Донкастера» 3:2. Але до цього дещо збавив оберти, взявши лише одне очко з трьох матчів. Непогана статистика, аби вселити надію у вболівальників «Лідса», але інша сторона статистики така, що «Лідс» востаннє вигравав вдома аж 1 жовтня. Легкої прогулянки ніхто не очікував.

Обидві команди одразу ж вирішили йти у бій без розвідки. Атаки й цікаві моменти виникали біля обох воріт. Спочатку, дещо гострішими виглядали атаки «левів», так що голкіперу «білих» МакКарті довелося рятувати ворота вражаючим сейвом, та й весь захист працював на повну потужність. Коли ж насіли на ворота суперника «білі», атак було багато, було дуже багато передач та навісів в штрафний майданчик, але не вистачало «правильної людини в правильному місці», аби все це гарно завершити. Не обішлося без втрат. Ближче до кінця першого тайму капітан «білих» Хаусон отримав травму. До певного моменту здавалося, що до роздягальні він дістанеться лише на ношах, все ж знайшов в собі сили піднятися, та продовжити матч вже не міг. Замість нього на поле вийшов Сем, який дуже пожвавив гру й створював безліч проблем для суперника протягом решти матчу. Ще за кілька хвилин Грейсон змушений був робити другу заміну. Замість нашкульгуючого Брауна на поле вийшов Кіо. Як і Сем, він також дуже активно включився в гру й пожвавив її.

«Лідс» дуже добре тримав м'яча, продумані паси й комбінації, хоча це було нелегко – «Міллоулл» виглядав дуже в’язким, оборонялися організовано, пресингували великими силами в намаганні відібрати м'яч. Найбільше мене вразив захист «Лідса». Це було схоже на сон. Такого не може бути – організований, зосереджений, якісний захист, майже без помилок! Здавалося, це закінчиться будь-якої миті і все прийде в «норму», і я побачу звичайний й «нормальний» «Лідс». Та ні, вони так і дограли до кінця матчу, перекриваючи все, не даючи шансів супернику, не пропустивши нічого в свої ворота.

З початком другого тайму, «Лідс» лише додав обертів. Атаки стали гострішими, захист не підводив, в середині впевнено три мали м'яч. На 62 хвилині «Лідс» нарешті відкрив рахунок, заробивши спочатку штрафний майже по центру воріт. Роберт Снодграсс виконав штрафний бездоганно, зриваючи на ноги увесь стадіон. Окрилені успіхом, «білі» навіть і не думали зупинятися. Ще за три хвилини герой матчу Снодграсс забиває другий гол, тепер вже «з гри». Після цього гра перешла повністю під контроль господарів. «Міллуолл» намагався відігратися на контратаках, іноді загрожуючи воротам МакКарті, але домінував на полі «Лідс». Мали забивати втретє, і навіть вчетверте, то були б вже Беккіо та Сем, але голкіпер Мілденхолл рятував ворота блискучими сейвами. Ще до фінального свистка фани заспівали «Два нуль для Гарі!», з таким рахунком матч і закінчився. 



Подивитися на YouTube 

Весь день вчора погода була якоюсь примхливо-подразливою. Не дуже холодний день, як для зими, але надзвичайно сильний вітер. Яскраве сонце затьмарювалося іноді набігаючими хмарами. Протягом матчу декілька раз небо намагалося зірватися на дощ, але якось кволо. Як тільки-но пролунав фінальний свисток й стадіон знову заспівав про Гарі, з неба раптом, наче сльози, полився рясний дощ. Втім, дощ цей лив із сяючим сонцем в небі. Погода наче навмисно підлаштовувалася під настрій на Елланд Роуд – радість і сум разом. А на завершення, по виході зі стадіону, завернувши за Східну трибуну, ми побачили в небі справжню яскраву веселку.


 





02 грудня 2011

Євро 2012: ми знову разом в групі

Ще за декілька годин до початку жеребкування я сиділа в дуже інтернаціональній компанії, яка включала англійця та шведку. Футболу наші посиденьки не стосувалися жодним чином але я, вже відлічуючи години до церемонії в Києві, раптом збагнула: цікаво, чи не потраплять наші три країни до однієї групи? На мене подивилися дещо відсторонено: знову вона зі своїм футболом. І ось маємо ... Україна, Швеція, Франція, Англія. Власне, про Англію. Ну, як це так виходить, що з часів народження збірної України ми роками взагалі не зустрічалися з Англією, а останнім часом, що не кваліфікація, що не жереб, то усюди Англія? Тим цікавіше для мене!

Перша реакція англійських коментаторів в студії на групу D. Поважні футбольні аксакали заявили, що краще за все було б грати в групі А, але добре, що не потрапили до «групи смерті» - B. Важко не погодитися. В цілому вирішили, що група D важка, але виходити з першого місця можна. Лише поспівчували своїм вболівальникам, заявивши що Україна – найгірше місце для подорожуючих фанів. Я сподіваюсь, вони мали на увазі лише відстань, у порівнянні з Польщею. Поки що про інфраструктуру та умови перебування фанів не йдеться, подивимось чи багато критики буде від перебірливих англійців наступного літа. Щодо збірної Англії, вони мешкатимуть в Кракові й прилітатимуть в Україну на кожен матч.

Ще одна дилема для наставника англійців Фабіо Капелло - це дисциплінарне покарання від УЄФА для Руні, який має пропускати всі три групові матчі. Футбольна Асоціація подала апеляцію з проханням пом'якшити покарання, розгляд якої відбудеться 8 грудня. Втім, існує й така думка серед англійських вболівальників, що краще його на Євро взагалі не брати, бо на останньому Чемпіонаті Світу користі з нього було жодної, а в останніх двох матчах команда без нього заграла значно краще.

28 листопада 2011

Гарі Спід: незбагненна трагедія


Сумна новина про смерть Гарі Спіда стала вчора шоком для всієї Британії. Ще за декілька годин до трагічної події він брав участь у програмі Football Focus, жартував в телефонній розмові з Робі Севеджем, а вже наступного дня поліція оприлюднила факти й висновки: знайдено повішеним, слідів стороннього втручання немає, самогубство.

Згадуючи в цілому відео картинки з інтервью Спіда, перед очима постає врівноважений та розсудливий чоловік. Коли я вперше почула новину і слово «повішений», важко було збагнути саме самогубство. В голові пронеслися деякі альтернативні думки, але з новин прозвучало підтвердження від поліції про відсутність підозрілих обставин й стороннього втручання. Якусь незбагненну трагедію або подію пропустили в цій людині не тільки ми, далекі футбольні вболівальники, але й друзі, й колеги. Дан Уокер, ведучий вищезгаданої програми, провів з Гарі більшість суботи - жодних ознак депресії або навіть поганого настрою за лічені години до трагедії. Поміж іншого, у розмові з Уокером Спід говорив про плани на майбутнє, безспосередньо про майбутню кваліфікаційну кампанію збірної Уельсу, яку він очолював. Робі Севедж розповідає про свою телефонну розмову з Гарі того ж дня: «Він був у гарному настрої, ми сміялися, розмовляли про футбол і танці!» Ще більший шок від несподіваності, не кажучи власне про втрату славетного гравця, перспективного тренера й, за словами його колег, великого друга.

Для футболістів «Суонсі» та «Астон Вілли» матч, який проходив у неділю на рідній для Спіда валійській землі, став неабияким випробуванням. Шокуюча звістка надійшла незадовго до початку поєдинку. Головний тренер «Астон Віли» Алекс Макліш почув новину від Шея Ґівена за десять хвилин до того, як розпочати передматчеву настанову команді. Сам Ґівен розпочинав поєдинок зі сльозами на очах. Серед учасників матчу шестеро футболістів грали або разом зі Спідом, або під його керівництвом. Вболівальників на трибунах, скоріш за все, рахунок матчу хвилював вчора в останню чергу. Вони, валійці, втратили в цю суботу свого національного героя, свою надію на великі звершення національної збірної під керівництвом талановитого тренера і щирого патріота Ґарі Спіда.

В офіційній заяві Футбольної Асоціації Уельса зазначається: «Те, що ця трагедія забрала з життя такого молодого й талановитого чоловіка, є великою втратою не тільки для його родини й друзів, але й для всієї нації».

17 квітня 2011

На власні очі: Лідс - Уотфорд 2:2

Сезон в Англії майже добігає кінця й для багатьох клубів боротьба за місце під сонцем досягає кульмінації. Для когось це боротьба за право грати в Лізі Чемпіонів, для когось – за перехід до вищої ліги, для інших – за те, аби не вилетіти з тієї ж таки ліги. Цього року, як ніколи, в Прем’єр Лізі тісно розташувалися претенденти на виліт. За п’ять турів до закінчення чемпіонату відрив від десятого місця до вісімнадцятого складає лише шість очок.

Моя ж увага зараз сконцентрована на верхній частині Чемпіоншіпу, а саме на «Лідсі», як і належить упередженій вболівальниці. Вражень від вчорашнього візиту на Елланд Роуд (суперечливих вражень) чимало, тож скоріше треба їх занотувати.

За п’ять турів до кінця сезону «Лідс», який чіпляється всіма силами, аби залишитися в плей-офф, приймав «Уотфорд», який засів в середині таблиці, але й досі зберігає теоретичні шанси потрапити в той самий плей-офф. До початку сезону мені здавалося, що побачити «Лідс» в плей-офф – це дуже оптимістичні сподівання. Після минулорічного підвищення до Чемпіоншіпу команді непогано було б набрати стабільності та зіграності перед тим, як думати про Прем’єр Лігу. Але, «Лідс» жваво провів весь сезон, більшість часу залишаючись в зоні досягнення головної мети. І не тільки «Лідс», а й «Норідж» та «Міллуолл», які також засіли у верхній частині таблиці в першому ж своєму сезоні в Чемпіоншіпі. «Норідж», до того ж, має чудові шанси вийти до Прем’єр Ліги напряму.

З «Лідсом» цього сезону скучати не доводиться. Команда забила в Чемпіоншіпі найбільше голів, а за кількістю пропущених посідає наразі п’яте місце! Така гольова гойдалка в кожному матчі – неабиякий іспит нервів вболівальників. Захист «Уотфорда» теж не найкращий в лізі. До зустрічі з «Лідсом», в кожному з останніх чотирьох матчів вони пропускали по два голи. Фани мали усі підстави очікувати декілька голів в матчі. Головне питання – в чиї ворота?

Погода та передматчева атмосфера цієї суботи були чудовими. Прогулюючись навколо стадіону помітила зміни, що відбулися з часу мого останнього візиту на Елланд Роуд. Новозбудовані ресторан та конференц-центр – живе втілення плану Кена Бейтса з бізнес-розбудови Елланд Роуд. В своєму вітальному слові в передматчевій програмі голова правління клубу зазначив, що ресторан вже отримав нагороду й був названий найпрестижнішим в регіоні. Зараз на черзі реконструкція східної трибуни стадіону й розбудова навколо неї торгівельно-розважальних закладів, а також готелю. Всередині стадіону, з верхнього ярусу трибуни вже познімали всі стільці. При цьому стара західна трибуна так і залишається майже в первісному вигляді з 1957 року.

Щодо безпосередньо футболу, Бейтс написав наступне:
«Разом команда може бути чимось ціліснішим, аніж набір окремих гравців. Якщо ми хочемо вийти до Прем'єр Ліги, в нас залишилося вісім матчів, а не п'ять. Починаючи з сьогоднішнього дня, давайте продемонструємо все, на що здатні, аби переграти суперника. Починаючи з першої хвилини, а не з сорок шостої ...»

Про набір окремих гравців та сорок шосту хвилину – наче у воду гледів!

Перед початком матчу.
Стадіон заповнений вщерть за винятком прогавин на гостьовій трибуні та вищезгаданого верхнього ярусу, що на реконструкції. Тридцять тисяч вболівальників у весь свій голос співають «Marching On Together», вітаючи вихід команд на поле. Атмосфера неймовірна! Не пригадую, коли мені в останнє щастило наживо бачити таким Елланд Роуд.

Перші 15 хвилин.
«Лідс» розпочав жваво, в намаганнях організувати атаки. Найактивнішим був Грейдел, встигав усюди, бігав, відкривався, намагався щось створити, навіть пробивав «ножицями» по воротах, але невлучно. Втім перша реальна нагода забити виникла у «Уотфорда»: гравець «Лідса» необережно втратив м’яч в середині поля, Дані Грем перехопив його й виходив лівим флангом один на один зі Шмайхелем, але кіпер «білих» вийшов переможцем в дуелі.

Решта першого тайму.
Неспромігшись забити швидкий гол, гравці «Лідса» розгубились на полі, не знаючи, що їм робити з м’ячем і куди їм бігти. Вони намагалися вибивати м’яч далеко на чужу половину поля, м’яч вилітав в нікуди, або в ноги суперників. Короткий пас (лише один, бо два вони майже не могли зробити) теж йшов в ноги супернику. Найкраще виходило в «білих» віддавати пас своєму воротареві. Шмайхель, в свою чергу, був єдиним, хто міг вибити м'яча далеко, але ТОЧНО на свого гравця. Він же зачищав всі огріхи своїх партнерів по захисту, тож бігати йому доводилося активно, по всьому штрафному й навколо нього. Грейдел втомився бігати по всьому полю й допомагати захисту, тепер він бігав лише попереду, щось жестикулюючи до своїх партнерів, але м'яч до нього не доходив з вищезгаданих причин. «Уотфорд» при цьому чомусь не дуже енергійно рвався на половину поля «Лідса». Атаки «шершнів» в першому таймі були не дуже загрозливими, тож з ними впорався навіть дірявий захист «Лідса». Всю фантастичну атмосферу на трибунах було вбито цим анти-футболом, який до того ж проходив на уповільненій швидкості. Хвилин за 10 до закінчення тайму певна кількість вболівальників пішла за пивом, або просто подалі від цього видовища. Кількість та гучність нецензурної лайки зростала з кожною хвилиною.

Приблизно в цей же час Саймон Грейсон вирішив, що треба з цим щось робити, й перевів Хаусона з лівого флангу на правий, а Снодграсса, який розпочав на правому, посунув в середину. З’явився натяк на якийсь «малюнок гри». Яскравим та обнадійливим моментом стала атака «Лідса», що призвела до удару Грейделя по воротах і той влучив у поперечину. Допомагав йому Снодграсс. Все одно мені було тривожно при думці «що буде з нашим захистом, якщо «Уотфорд» розпочне атакувати у другому таймі?»

Другий тайм.
Другий тайм розпочався з того, що «Лідс» вводив м’яч в гру з центру поля: Кілкенні своїм першим дотиком запустив того м'яча за бокову лінію, кудись на трибуни, подалі від поля. От, подумалось мені, ще 45 хвилин це терпіти. Але далі раптом все змінилося. «Лідс» знову пішов насідати на ворота «шершнів». Не все виходило, багато браку, але команда прокинулася. Прокинулися й вболівальники на трибунах – розпочався футбол.

«Уотфорд» відповідає пристойно – Дані Коуі пробиває по воротах, «Лідс» рятує штанга!

Через 10 хвилин Грейсон вирішує ще підсилити атаку й випускає Беккіо – головного бомбардира команди – замість Кілкенні. Ще за кілька хвилин Беккіо забиває гол. Тридцять тисяч на трибунах шаленіють від щастя, декілька фанів вибігають на поле. Один з них дістався когось з «білих» гравців, аби привітати персонально, при цьому на ходу скидаючи з себе стюарда. Виведення цього масивного фана займає декілька хвилин. Два стюарди намагаються втримати його за руки, але не можуть впоратися з тією вагою. Врешті решт, вчотирьох чи вп’ятьох їм вдається винести його з поля за руки й за ноги.

Стадіон співає, настрій святковий, на цій хвилі «Лідс» ледь не забиває вдруге. Це Беккіо намагався пробити в падінні, але зіткнувся із захисником суперника і лише загострив травму коліна, яку вже встиг отримати за той час, що перебував на полі. Після медичної допомоги Беккіо повертається на поле нашкульгуючи, але вже за кілька хвилин попросить заміни. За цей проміжок часу «Уотфорд» встигає зрівняти рахунок. Захисники «Лідса» загубили захисника «Уотфорда» в своєму майданчику й той «розстріляв» Шмайхеля. Перший гол Лі Ходсона за «Уотфорд».

Гра продовжується у взаємних атаках, фани «Лідса» женуть своїх вперед, але саме «Уотфорд» забиває вдруге. «Шершні» знову переграли захист «Лідса» в штрафному майданчику, Уайман виводить свою команду вперед. Шок для господарів, значна кількість вболівальників миттєво зривається зі своїх місць й прямує до виходу. Але «білі» не здаються, йдуть вперед і одразу ж заробляють кутовий. Подача кутового й Діні зрізає м’яча у власні ворота. Рівновагу відновлено. Останні хвилини проходять у відчайдушних спробах «Лідса» забити гол, а «Уотфорд» тягне час при нагоді. Матч закінчується тим, що рефері призначає штрафний на користь «Лідса» поблизу майданчика «Уотфорда», але не дозволяє його пробити й сигналізує закінчення.

Це здобуте одне очко залишає «Лідс» в зоні плей-офф, але з такою втратою форми (одна перемога в останніх шести матчах) все складніше утримуватися на шостому місці. А з такою грою в цілому про Прем'єр Лігу важко навіть думати, якщо вони туди якимось дивом вийдуть.






















27 березня 2011

Капелло не зважає на критику

УЕЛЬС - АНГЛІЯ 2:0

Після довгого ігнорування збірної Англії та решти британських збірних, я знову повертаюся до цієї теми. Нагода слушна – британське дербі Уельс – Англія.

Дива не сталося. Англія доволі спокійно пройшла повз Уельс, взявши свої три очки. Ще до закінчення першого тайму мені пригадався передматчевий коментар Гарі Спіда «Я визначився з командою. Втрата Гарета Бейла нічого не міняє. Ми граємо на майбутнє і награємо стиль, в якому хочемо грати на ЧС 2014». Важко було зрозуміти, який саме стиль чи тактику награвали валійці, бо гри в першому таймі в них не було взагалі, власне як і м’яча – м'ячем володіли англійці. Таким чином усі мої передматчеві очікування, що Уельс зможе хоч трошки здивувати, розвіялися в перші 15 хвилин. Очікування ці підігрівалися англійською пресою, з якої складалося враження, що психологічний стан та настрій в станах обох команд були не на користь Англії.

Про проблеми, скандали та нестабільність збірної Англії в останні роки можна написати не тільки ряд окремих статтей, а навіть дисертацію. Після попередньої тріумфальної кваліфікаційної кампанії під керівництвом Фабіо Капелло, послідував незрозумілий ганебний виступ Англії в Південній Африці. Все це супровождувалося сканадлами до, під час, та після Чемпіонату Світу. До матчу з Уельсом збірна Англії підійшла з черговим скандалом. Навіть якщо скандал і не був великим, або зовсім не був скандалом, англійська преса завжди з готовністю його таким зробить. Цього разу Капелло вирішив повернути капітанську пов’язку Джону Террі, яку колись сам і забрав під тиском все тієї ж пильної преси та збудженої громадськості. При цьому він вирішив, що поінформувати особисто чинного (на той час) капітана Ріо Фердінанда не має необхідності. Фердінанд дізнався про все з тих же таки мас-медіа. Пізніше Капелло виправдовувався, мовляв запрошував Фердінанда на розмову в ложу директорів на Олд Трафорді на матчі «МЮ» - «Марсель», але той не прийшов. Фердінанд відкидає звинувачення. Врешті решт головний тренер визнав, що все якось негарно вийшло, але поганий присмак залишився. Пішли розмови про те, що Капелло втрачає контроль над гравцями, що деякі гравці невдоволені поведінкою тренера щодо популярного Фердінанда. Коротше кажучи, ситуація нагніталася.

В той же час в стані суперника панував оптимістичний настрій. Ні, ілюзій у валійців щодо англійської збірної не було, але також не було такого психологічного тиску, як у сусідів. Тим більше, що кваліфікацію до Євро 2012 валійці практично провалили ще до матчу проти Англії.

Із інтерв’ю Крейга Белламі, опублікованого в The Telegraph за пару днів до матчу:
- Чи перелякані англійські гравці? Я пам’ятаю Стівена Джерарда перед матчем проти Андорри, який казав, що боявся віддати пас, тому що його будуть освистувати. Це Стівен Джерард, один з найкращих гравців світу останнього десятиріччя. Отаке він відчував, можете уявити собі те середовище?

Відсутність психологічного тиску мала підсилитися валійським патріотизмом нещодавно призначеного головного тренера Гарі Спіда та новими сподіваннями й вірою в нього фанів. В свою чергу Спід усіляко намагається заразити цією вірою й гравців. Для підняття командного духу в четвер в стан команди було навіть запрошено Райана Ґіґза, просто у якості дядьки-наставника. Як видно з результату матчу, на одному ентузіазмі виїхати не вдалося.

Хоча в другому таймі картина дещо змінилася. Валійці майже вирівняли гру (чи то просто англійці припинили грати?), їм вдалося «зачепитися» за м’яч, якби ще навчилися бити по воротах. Принаймні вони три рази пробили повз ворота, якщо вірити статистиці. Новоспечений капітан Аарон Рамзі намагався забити, брав на себе ініціативу, але чи то вага відповідальності, чи брак досвіду завадили влучити в ціль.

Незважаючи на переможний рахунок і загальну перевагу, гра англійців залишає багато запитань. По-перше, заспокоївшись у другій половині матчу, англійці знову взялися грати в свій останнім часом звичний, не дуже виразний, футбол. Якість передач погіршилася, і різноманітність атакуючих дій жодним чином не покращилася. По-друге, і найголовніше, як поведе себе команда, коли доведеться грати проти сильнішого, аніж валійці, суперника? Проти суперника, який не дозволятиме так вільно проходити крізь свою оборону? Чи вміють вони грати в інший футбол у разі потреби? Чи є у Капелло план «Б»? Скоріше за все відповіді на ці запитання я отримаю наступного року під час Євро 2012, бо, на мою думку, збірна Англії, як зазвичай, пройде кваліфікацію «на класі». А далі ... страшно подумати, згадуючи торішній Чемпіонат Світу.

16 березня 2011

Манчестер Сіті - Динамо (Київ): напередодні

Програвши в Києві з рахунком 2-0, "Ман Сіті" значно ускладнив собі життя, ставлячи тепер завдання героїчно подолати вдома цей дефіцит в два м’ячі. Не те щоб їм не під силу, але зробити це буде не просто. "Динамо" цього сезону не виглядає хлопчиками для биття і тут, безумовно, треба «звинувачувати» тренерський, чи то менеджерський, талант Юрія Сьоміна.

Що цікаво, впродовж багатьох років вважалося, що зимова перерва грає не на користь українським клубам, які важко прокидаються на початку весни, а суперники в цей час вже на повному ходу. Весна 2009 року показала, що справа, мабуть, була не в зимовій сплячці. Так і зараз. Тепер здається що, навпаки, втомлений фаворит "Ман Сіті" трошки пригальмовує під кінець сезону, розриваючись поміж гонитвою за чемпіонством в Прем’єр Лізі, Кубком Англії та, власне, Лігою Європи.

- Ми граємо кожні три дні починаючи з 20 січня, і також мали чотири-п'ять травм ... В останніх восьми-дев'яти матчах ми грали тринадцятьма гравцями. – розповів Роберто Манчіні в інтерв’ю ВВС після матчу з "Редінгом".

"Динамо", заперечите ви, також грає на три фронти. Та, якщо серйозно, є велика різниця поміж з'ясовуванням стосунків лише двох команд в чемпіонаті ("Динамо" та "Шахтар") та важкою і непередбачуванною цього сезону боротьбою між декількома клубами Прем'єр Ліги. Тут "Ман Сіті" не тільки мріє про чемпіонство, яке теоретично ще можливе, але й про те, аби хоч не залишитися поза межами четвірки. Щодо порівняння домашніх кубків ... Насиченність календаря Кубку Англії та рівень суперників на цій пізній стадії жодним чином не можна порівнювати з матчем "Динамо" (К) – "Арсенал" (К), який має стати прохідним для "Динамо" на шляху до фіналу.

Власне, матч проти любих сусідів "Манчестер Юнайтед" в півфіналі Кубку Англії може стати психологічним фактором, що трошки відверне увагу «блакитних» від Ліги Європи, на користь "Динамо". Не обов'язково так станеться, але цей фактор також може вплинути на загальну картину. Дарма що манчестерське дербі відбудеться в квітні, адже факт цього дербі підтвердився лише пару днів тому, коли «блакитні» манкуніанці здолали "Редінг" в чвертьфіналі. Мрії "Ман Сіті" побити своїх заклятих сусідів чи то в Кубку, чи в Прем'єр Лізі, випередити їх в таблиці, змінити «футбольну владу» в місті, набули реальних рис в останні пару років після купівлі клубу арабами. Поки що мрії ці не здійснились, але знаходяться на відстані простягнутої руки. Цього сезону "Ман Сіті" поки що не вдалося перемогти "Ман Юнайтед", й емоційні рани від нещодавньої поразки в рамках Прем'єр Ліги ще не загоїлись. На горизонті замайоріла можливість реваншу! Як би не розповідали про важливість всіх турнірів та про амбіції гравців (так, вони дійсно існують!) але ж... Чи вистачить психологічних сил налаштуватися на "Динамо", коли зовсім недалеко, на відстані 7 очок в ПЛ та «відстані» одного місяця в Кубку маячить цей червоний подражнювач?

На сьогоднішній прес-конференції Манчіні розповів, що в четвер його команда має грати в свою звичну гру. Було очевидно, що він не хвилюється за атаку й вважає, що "Сіті" цілком може подолати дефіцит в два голи, неважливо забиваючи на початку чи по ходу гри. Головне не пропустити, грати згуртовано, як команда. Манчіні наголосив на тому, що "Динамо" добре грає на контратаках. Наставник також зазначив важливість гри на своєму полі за підтримки власних вболівальників.

Компані, якого Манчіні «за компанію» взяв із собою на прес-конференцію, зізнався що гра "Динамо" в Києві стала сюрпризом для "Сіті":
 - Ніхто з нас не очікував, що "Динамо" така добра команда, але тепер ми знаєм, що нас очікує. Завтра сюрпризів не буде.

Обидва, і Манчіні, і Компані виглядали чи то серйозними і сконцентрованими, чи то пригніченими, але радості, оптимізму й завзяття їхні обличчя не випромінювали. Ну, радості після поразки 2-0 то зрозуміло, а як щодо оптимізму? Непоганий знак для динамівців, але недооцінювати манкуніанців також не можна.

Що стосується фанів "Ман Сіті", як завжди думки в народу різняться, та узагальнюючи можна говорити про те, що виграти хочеться все, але якщо й обирати поміж турнірами, найменшою втратою вважається виліт з Ліги Європи. Найбільшою – виліт з четвірки. Найбільші й найреалістичніші сподівання тепер на Кубок Англії.