29 травня 2012

Британська преса про український расизм. Післямова

Початок читайте тут

Переглянувши цей скандальний документальний фільм, приходжу до висновку що Сол Кемпбелл тут ні до чого, як це здавалося вчора вранці піся прочитання преси. Як гарно й професійно його використали медіа. Тобто очевидно, що Кемпбелл не починав цієї інформаційної кампанії проти України. Просто журналіст ВВС всадив Сола за комп’ютер і показав йому всю цю підбірку про расизм в Польщі та Україні. І тут же ж стоїть камера та мікрофон напоготові, аби записати свіжі емоції Сола. Зрозуміло, що у будь-якої нормальної здорової людини побачене може викликати лише огиду, що і сталося з Кемпбеллом. Не важко здогадатися, що жодної іншої інформації про Україну, окрім цього негативу, Кемпбеллу не надали. Свіжі емоції, практично шок, від побаченного ретельно відібранного сюжету – і вже таблоїди подають нам «соло» від Сола, наче у нього щось особисте до України.

І все це на фоні попереднього ігнорування України британською пресою впродовж років. Британцям Україна взагалі не цікава (ну, це можна зрозуміти), тому якщо і згадують зрідка, відсотків на дев'яносто це – негатив. Наприклад, мордобої у Верховній Раді, расизм та інші негаразди. Свідомо це робиться чи ні, але в результаті більшість пересічних англійців не знають де конкретно знаходиться Україна, а ставлення до країни якщо не зовсім погане, то принаймні підозріле.

Порадувала реакція МЗС України. Тобто той факт, що вона взагалі була. Але заяви з українського боку, як в самому документальному фільмі, так і подеякі коментарі зараз, також викликають огиду. Сліпе заперечення офіційної особи в стилі «та ви що, у нас ніколи в житті расизму не було, ніколи не чули, не бачили, щоб на трибунах щось таке кричали, щоб когось били». Особливо така цинічна брехня може шокувати європейців які не звикли, коли держчиновник по-хамські на телекамеру каже на біле чорне і навпаки.

Отже, до старту залишилося дев’ять днів й ретельне висвітлення України лише починається. За цей час не лише світ дізнається багато чого нового про Україну, але й українці нарешті побачать, що про них думає світ.

Британська преса про український расизм


Тільки-но вирішила написати про перший підготовчий матч Англії очолюваної Ройєм Ходжсоном, як увагу відволікла заява-попередження Сола Кемпбелла, надрукована в декількох англійських виданнях. Сол попереджає англійських фанів, зокрема темношкірих, про смертельну небезпеку яка на них чекає в Україні – войовничий расизм. Пряму цитату взято з програми BBC Panorama: «Навіть не ризикуйте ... можете повернутися додому в домовині. ... Залишайтеся вдома й дивіться по телевізору.» Родини Тео Уоллкота та Алекса Окслейд-Чемберлена також залишаться вдома на час Євро 2012. Такими цитатами майоріли сьогодні зранку газети. І це лише анонс до програми, яку сьогодні ввечері пообіцяло показати ВВС. В програмі обіцяють «покидьків, що віддають нацистське привітання, дражнять чорношкірих гравців імітуючи мавп, скандують антисемітські образи та нападають на азійських студентів на стадіоні «Металіст» у Харкові».

Проблема расизму в Україні та решті Східної Європи для мене не новина. Кому, як не мені, відомі «культурні відмінності» між Англією, де я тепер мешкаю та рідною Україною. Як це англійці ще не згадали расистські заяви Сергія Реброва кількарічної давнини, які наробили стільки галасу й здійняли народне обурення? (Детальніше про скандал тут). Втім, якщо в таких жовтих газетах як Daily Mirror та Daily Mail – суцільна істерія та жах з приводу України, то ВВС хоча б навели контр-аргументи від Андрія Шевченка та Олега Лужного, в яких брали інтерв’ю ще в квітні, а покажуть 6 червня. Обидва заявили, що жодною мірою расизм в Україні не є проблемою, і навіть навели слова Лужного що він «ніколи не чув про расизм» (вочевидь, мав на увазі «в Україні»).

На мою особисту думку, перебільшують і ті, й інші. Расизмом українські люди уражені чимало, багато хто з них навіть про це і не думає, роблячі недолугі презирливі коментарі щодо будь-кого з іншим кольором шкіри. Це для багатьох в Україні є нормою. Але це такий собі «побутовий» расизм - іноді образливо, іноді пожартували не думаючи. Насправді, якщо поскребти й відмити, то в глибині душі більшість українців традиційно добрі, невойовничі, та ще й гостинні. Відповідно жодної небезпеки іноземцям не несуть, хіба що заллють їх по горло борщем та пивом, щоб мало не здалося. І лише радикально-маніакальна меншість не має інших проблем у своєму щасливому українському житті, як фізично полювати на на всіх, хто відрізняється кольором шкіри, зовнішністю, політичними чи ідеологічними поглядами. Не слід відкидати факт їхнього існування. Так, треба попереджати іноземців щодо відсталості українців в проблемі вирішення расизму порівняно з рештою цивілізованого світу. В цьому випадку Сол Кемпбелл мав рацію, але його коментарі набули в жовтій пресі масштабу істерії.

Мою увагу привернули світлини, розміщенні в двох вищезгаданих газетах. Daily Mirror розмістили фото натовпу ультрасів, що безспосередньо стосується теми обговорення. В свою чергу, на сайті Daily Mail – фото величезного натовпу озброєнного ОМОНу, який атакує неозброєнних, таких що не чинять опір, вболівальників на трибуні. Принаймні ззовні на ультрасів вони жодним чином не схожі. Ось це цікаво! На жаль, ані Сол, ані папарацці, навіть не здогатуються, що ще більшу небезпеку в Україні несуть саме оті - озброєні, вдягнені в міліційну форму, для яких закони не існують – ані юридичні, ані моральні. Залишається лише сподіватися, що їм дали вказівку згори – хоча б заради престижу країни іноземців не бити й не піддавати тортурам, як це вони роблять з громадянами України. Втім, гарантій жодних, адже звичок, надбаних роками, позбутися важко.

Та, власне, не це збурило мою реакцію. Чому саме зараз, за 10 днів до початку чемпіонату, раптом всі згадали, що в Україні расизм та інші негаразди, що не треба було давати цій країні право на проведення Євро, що не треба темношкірим фанам туди їхати? Де була вся ця пресса з гнівною кампанією з того часу, як Платіні оголосив рішення? Де був Сол Кемпбелл з грудня минулого року, коли за жеребом Англії випало грати саме в Україні і вже тоді фани почали готуватися до подорожі в Україну? Зараз, коли практично вже всі квитки придбано, все заброньовано, раптом англійці дізнаються, що Україна – це жахливо і небезпечно. Зараз це ні на що інше, аніж жбурляння інформаційним брудом, не схоже, хоч і базується цей бруд на справді існуючій проблемі. Прокинулися, як то кажуть. Нагадує мені, як ті ж самі англійські газети лякали своїх англійців рівнем злочинності та бідності в Південній Африці в 2006 році, змушуючи африканіцв весь час виправдовуватися, мовляв «та ми ж мирні, гостям раді, приїжджайте». І пройшло в них все чудово. Ну, живе й живиться жовта англійська преса зі скандалів, ну не можуть вони по-іншому – закони жанру! Цікаво, чи буде реакція з боку України, чи всі проковтнуть, як зазвичай?

14 травня 2012

Свято на іншій вулиці Манчестера

Деякі вболівальники чекали цього 44 роки, деякі – все своє життя.

«Ман Сіті» виглядав зовсім не по-чемпіонські. Так, наче грати взагалі не хотілося, або зовсім не знають, що робити з м’ячем. Весь другий тайм перетворився на безглузде й незграбне довбання оборони суперника, який грав вдесятьох. Дивно, що статистика показує лише 19 кутових «Сіті». Здавалося, їх було декілька десятків. «Городяни» бездарно пасували м'яча в карний майданчик «КПР», а захисники й кіпер спокійно виносили все, що потрапляло їм у ноги, або пролітало над головами. Вони, тобто захисники «КПР», здається навіть не спітніли.  «Городяни» не намагалися того м’яча перехопити, чи навіть просто додати швидкості, пробігтися. Натомість «Рейнджерси» нанесли лише три удари по воротах «Сіті» й два з них – влучно!

Вісімдесят дев’ята хвилина матчу. Абсолютна безнадія. Все йде до найбільшого провалу в історії «Манчестер Сіті», принаймні для декількох поколінь вболівальників. На Роберто Манчіні просто сумно дивитися. За що йому таке?! Якби він не мав сивого волосся до цього матчу, він би посивів сьогодні. За що це вболівальникам, після такого сезону, після блискучої перемоги над «МЮ» два тижні тому? Навряд чи допоміг їм сьогодні будь-який валідол. Як «Сіті» спромігся забити два голи в додаткові п'ять хвилин, не могли пояснити навіть самі гравці після матчу! «Хоч чучєлом, хоч тушкой», але «Манчестер Сіті» став чемпіоном Англії! На радість і полегшення не тільки «блакитних» фанів, але й тисяч таких нейтралів як я.

Власне, нейтралітету сьогодні не було. Як супрортеру «Лідса», більшої радості сьогодні не було, аніж побачити як «любий» «МЮ» нарешті притримає свої чемпіонські амбіції й завершить сезон сходинкою нижче за своїх сусідів. А скільки ж ще в Англії та по всьому світі таких «нейтралів» - фанів інших клубів, у яких свої претензії до «МЮ». Нічого особистого. Але ж нарешті я можу написати, що Прем'єр Ліга є захоплюючою та інтригуючою, а не легко прогнозованою ще до початку сезону. На жаль, трошки не дотягнув «Тоттенхем» аби також втерти носа своїм сусідам-фаворитам. Знову ж таки, як нейтралу, весело бува дивитися на сумне обличчя Арсена Венгера який вічно бідкається то з приводу суддів, то «несправедливо» програних «Арсеналом» матчів. Ну, він зазвичай знайде на що пожалітися. Тепер може зітхнути полегшено – місце в Лізі Чемпіонів забронювали, до останніх хвилин потріпавши нерви своїм вболівальникам. Ще одні сусіди, «Евертон» та «Ліверпуль», теж порадували. Тобто своїми позиціям по закінчені сезону. З часів заснування Прем'єр Ліги «Евертону» вдалося лише раз випередити «Ліверпуль» - в сезоні 2004-05. «Челсі», вперше за останні десять років, так відчутно здав свої позиції, що не потрапив на «лігочемпіонівське» місце. Але вони можуть взяти своє цієї суботи, вболіватиму за них. Нехай вже «синім» пощастить цього разу й вони нарешті додадуть і цей трофей до своїх досягнень.

Тим часом, «Манчестер Юнайтед» довелося скасувати свою заявку на проведення параду з нагоди святкування чемпіонського титулу. Обидва манкуніанські клуби подали відповідні заявки до міськради завчасно, але переможець завджи один. Міьска рада Манчестера вже затвердила маршрут «блакитного» параду, який відбудеться в понеділок в центрі міста.