Хіллсборо: день правди

День 12 вересня 2012 року ввійде в історію англійського футболу. Можливо, як день правди або щось подібне. Через 23 роки англійська парламентська комісія відкрила доступ до всіх документів стосовно трагедії на Хіллсборо в Шеффілді, яка сталася 15 квітня 1989 року.

23 роки родини загиблих чекали й вимагали правдивої інформації про своїх близьких. 23 роки вболівальники «Ліверпуля», які постраждали в той день, якщо не фізично, то морально,  чекали на відновлення своєї репутації та вибачення з боку тих, хто розгорнув проти них огидну брудну кампанію в пошуках цапів відбувайлів та намаганнях приховати свою провину в безпрецендентних трагічних подіях. На деякі вибачення мерсисайдцям все ще доводится чекати. 12 вересня 2012 року за події 23-річної давнини в першу чергу довелося вибачатися нинішньому прем’єр-міністру Девіду Камерону, особисто до них не причетному. Трошки пізніше пролунали вибачення деяких дійових осіб подій 1989 року. Їм на це знадобилося 23 роки. А дехто з головних підозрюваних поки що не зголосився. Але головний крок зроблено – правду відкрито, і офіційно заявлено – вболівальники «Ліверпуля», яких всі ці роки поливали брудом, невинні. Те, про що всі ці роки було відомо зі свідчень десятків, якщо не сотень, людей, нарешті визнано офіційно. Та навіть більше! Дехто із свідків подій на Хіллсборо заявив  що, навіть знаючи як це все відбувалося, лише тепер зрозуміло,  наскільки масштабно та цинічно поліція, прокуратура та інші причетні спотворили покази й документи, іноді фальсифікуючи, іноді просто їх ігноруючи.

Як заявив прем’єр-міністр, більшість документів загальною кількістю 450 тисяч буде надано в публічний доступ, окрім лише тих, де надається суто особиста інформація.

Коротка довідка про трагедію

15 квітня 1989 року «Ліверпуль» та «Ноттінгем Форест» грали в півфінальному матчі Кубку Англії на нейтральному стадіоні Хіллсборо в Шеффілді. Кількість прибулих фанів «Ліверпуля» перевищувала місткість відведеної їм трибуни. Коли поліція зрозуміла, що не може впоратися з натовпом, який намагався потрапити на стадіон, вона відкрила ворота на сектор вже вщент заповнений людьми. На вболівальників, що вже були в секторі, давив все прибуваючий натовп ззаду, втискуючи їх в металеву огорожу, яка відділяла трибуну від поля та інших секторів. Огрожа врешті не витримала натиску, повалившись. В давці людей, затиснутих в металевій клітці, загинуло загалом 96 людей. 94 загинуло в той день, ще 2 – пізніше в шпиталі, 766 вболівальників було травмовано. Наймолодшій жертві було 10, найстаршій – 67 років. 79-ьом з них було не більше 30.

Як це було, причини та наслідки

Станом на 1989 рік півфінали Кубку Англії традиційно проводилися на нейтральному для учасників полі. Стадіон Хіллсборо, домашня арена «Шеффілд Уенсдей», часто використовувався для цих півфіналів, бо вміщував багато глядачів, а Шеффілд вдало розташований для багатьох клубів північної Англії. В квітні 1989 року жереб вдруге поспіль звів в півфіналі «Ліверпуль» та «Ноттінгем Форест» і, як і минулого року, вони грали на нейтральному Хіллсборо.

Згідно  свідчень багатьох вболівальників, навіть в попередні роки на цьому стадіоні, особливо на меншій західній трибуні, відчувалася величезна тиснява, яка могла будь-якого моменту перетворитися на трагедію. Такі тривожні дзвінки лунали й з інших місць, і взагалі надзвичайна тиснява із загрозою для здоров’я була звичним явищем на англійських «терасах». Терасами називаються трибуни без облаштованих місць для сидіння. До 1989 року вони були нормою на англійських стадіонах, поруч із «сидячими» трибунами. Тераси вміщували більше людей і квитки на них були набагато дешевші. Безумовно на них збиралися не дуже заможні представники робітничого класу, або просто молодь, хлопчаки, яким квиток на інші трибуни був не покишені. Перша велика трагедія, спричинена тиснявою на терасах, сталася 9 березня 1946 року на Бьорнден Парк, колишньому стадіоні «Болтон Уондерерз» - загинуло 33 особи. Тоді на стадіон проникли чи то з квитками, чи то без, більше людей, ніж він міг вмістити. В результаті офіційного розслідування було постановлено обмежити кількість глядачів на стадіонах. А на самому Хіллсборо в 1981 році, також в півфіналі Кубку Англії, сталася тиснява в якій було травмовано 38 осіб. Після цього «Шеффілд Уенсдей» поділив терасу на Леппінгз Лейн на декілька менших секторів, кожен з яких було обнесено металевою огорожею. Втім навіть у 1988 році, за рік до головної трагедії, коли ті самі команди грали на Хіллсборо, вболівальники «Ліверпуля» скаржилися на умови на Леппінгз Лейн. І справа була не лише в металевій огорожі, але й в нестачі належних входів/виходів на трибуну. Щодо металевих кліток, вони з’явилися на англійських стадіонах з 1970-х років як засіб боротьби з футбольним хуліганізмом, зокрема вибіганнями на поле, бійками між фанатами, жбурлянням різних речей на поле.

Бійки, насилля, жорстокість – таким був стереотип футбольного фана в ті роки, дарма що серед мільйонів англійських вболівальників були також люди до цього не причетні, люди різного віку і статі, із різних соціальних прошарків населення. Загальна атмосфера в ті роки нагадувала ситуацію «ми» і «вони», тобто офіційна влада, поліція, преса – проти футбольних фанів. Через це, коли південно-йоркширська поліція та мас-медіа почали брудну кампанію проти ліверпульских фанів, звинувачуючи їх в трагедії на Хіллсборо, непричетна до футболу публіка була готова повірити що все сталося саме через них, «хуліганів».

В матчі на Хіллсборо 15 квітня 1989 року південно-йоркширська поліція яка, як згодом стане зрозуміло, відіграла головну роль у всіх цих подіях, вирішила надати меншу трибуну за воротами фанам «Ліверпуля», а більшу, на протилежному кінці – фанам «Фореста». Здається, всім в країні було відомо, що «армія» мерсисайдців незрівнянно більша, аніж «лісників».  Пояснювали це нічим іншим як географічним розташуванням – мерсисайдці прибували із заходу, «лісники» з півдня, тож таким чином поліції було зручно скеровувати транспорт та натовп. Частина фанів «Ліверпуля» прибула до Шеффілда без квитків на матч але із сподіваннями на нього потрапити. Деяка частина прибула із запізненням через ремонтні роботи на трасі. Але й без того на початок матчу о 15:00 два «ліверпульскі» центральні сектори на західній трибуні з боку Леппінгз Лейн вже були заповнені вщерть. Згідно спогадів деяких вболівальників, квитки цього дня в них ніхто не перевіряв.

На момент початку матчу за стадіоном залишався величезний натовп, відчайдушно намагаючись потрапити всередину. Посередині опинилися ті, кого на сектори не пустили, але й назад вони вже вибратися не могли. Розпочиналася тиснява. Аби уникнути жертв перед входом на стадіон, поліція вирішає відкрити додаткові ворота. Але, замість того, аби скерувати натовп на бокові, більш вільні сектори, вони відкрили ворота, які зазвичай працювали лише на вихід. Це відкрило безперешкодний доступ натовпу до переповнених центральних секторів. Зазвичай там мали б стояти стюарди чи поліцейські, які б зупиняли натовп в разі максимального заповнення трибун. Але, чомусь не цього дня. Напираючі ззаду фани не розуміли, що попереду вже не залишилося вільного місця. Ті, що були попереду, опинилися в смертельній пастці. Дехто намагався врятуватися видираючись на огорожу, декого витягли нагору, на верхню трибуну, але більшість залишилася в «м’ясорубці». Декого з тих, хто перелізав через огорожу, поліція намагалася за звичкою зупинити, аби не вибігли не поле. Але дуже швидко стало зрозуміло, що це не хуліганські витівки фанів. Вже на шостій хвилині рефері зупинив матч.

Частина поліцейських перегородила середину поля аби не допустити сутичок між фанами суперників. Інша частина, судячи з деяких фотографій, допомагала ліверпульським вболівальникам  виносити тіла своїх постраждалих товаришів на саморобних ношах зроблених нашвидкоруч з рекламних щитів. Згідно спогадів деяких очевидців на полі працювала аж ... одна швидка! Інші машини швидкої стояли десь за стадіоном, всередину їх чи то не могли, чи то не хотіли запускати.

Головним антигероєм цього лиха став Девід Дакенфілд, шеф-суперінтендант південно-йоркширської поліції, який керував заходом. Окрім того, що він не впорався зі своїми обов’язками, які привели до трагічних наслідків, в тому числі особисто віддав наказ відчинити не ті ворота, Дакенфілд намагався перекласти всю провину на «п’яних» ліверпульских фанів, заявивши, що саме фани зламали ворота й увірвалися на сектори. Пізніше він визнав, що збрехав. Усі намагання родичів та інших позивачів притягти Дакенфілда та його помічників до кримінальної відпвідальності, усі розслідування й суди, закінчувалися невдачею. В 1992 році Девід Дакенфілд вийшов на пенсію за станом здоров’я. Його льготи та величезна пенсія жодним чином не постраждали.

Атаку на мерсисайдських фанів продовжила преса. Найбільше відзначилася всесвітньо відома британська газета-таблоїд, ім’я якої мені огидно називати, коли мова йде про трагедію на Хіллсборо. Називати цю газету прізвиськом, яке дали їй мерсисайдці, теж не буду, аби не забруднювати свій блог. Далі в тексті це буде просто «газета». Через чотири дні після подій в Шеффілді «газета» вийшла із великим заголовком «The Truth» («Правда»), під яким повідомлялося, що «деякі фани спустошували кишені загиблих; деякі фани мочилися на відважних поліцейських; деякі фани били поліцейских, які намагалися робити штучне дихання». Із відкритих щойно документів стало відомо, що цією цинічною брехнею озброїв «газету» дехто Пол Міддап, секретар місцевої поліції. Йому випала «честь» відбілювати своїх босів і колег в пресі усіма можливими й неможливими методами. «Наївні» й «невинні» репортери «газети» начебто повірили в цю хворобливу уяву Міддапа. Безліч очевидців, в тому числі й відеозаписи, які свідчили про зовсім протилежне, для «газети», здається, ролі не грали. Колишній головний редактор «газети» заявив в 1993 році, що та публікація була великою помилкою і він про неї жалкує. В 2003 році, мабуть з політичних міркувань, він забрав назад свої вибачення заявивши, що на нього чинив тиск власник «газети», а сам він «і тоді не жалкував, і зараз не жалкує». Після повної публікації усіх документів по Хіллсборо 12 вересня 2012 року, він знову вибачився, пояснивши, що він так щиро повірив тоді брехливій інформації великих офіційних чинів з Шеффілда. Але голова ініціативної «Группи підтримки родин Хіллсборо» вибачення не прийняв, чомусь не повіривши в їхню щирість.

Повний масштаб брехні та фальсифікацій розслідування став відомий лише зараз, у вересні 2012 року. Так, наприклад, окрім вищезгаданих осіб, коронер Стефан Поппер (слідчий, що розслідує випадки підозрілих смертей) оголосив вердикт, що всі загиблі того дня були мертвими станом на 15:15. В результаті, подальше слідство повністю ігнорувало покази свідків про події, що відбувалися після 15:15. Це дало змогу «відбілити» службу швидкої та інших причетних, які не надавали допомогу травмованим, ще живим певний час, жертвам. Свідчення рядових поліцейських та медиків, які чесно намагалися виконувати свою роботу, ігнорувалися або перекручувалися.

Загалом, цього тижня було відкрито 450 тис. документів по Хіллсборо. Із 164 офіційних свідчень 116 було підроблено або виправлено. Із 96 загиблих теоретично ще можливо було врятувати 41, якби їм надали медичну допомогу. Нинішнє керівництво поліції Південного Йоркширу запропонувало провести ретельне розслідування й покарати винних. Очікується, що наступним кроком стануть і розслідування й нові судові позови. Тепер, після відкриття правди про трагедію, родичі загиблих та потерпілі сподіваються на перемогу справедливості.