Лідс - Міллуолл 2:0. Для тебе, Гарі!

На власні очі

Матчі між «Лідсом» та «Міллуоллом» завжди привертають особливу увагу. Найчастіше завдяки репутації та протистоянню фанів цих клубів. Такий матч завжди обіцяє відповідну атмосферу та заповнені трибуни. Але вчорашній день на Елланд Роуд набрав ще особливішого змісту.

Минув тиждень з дня смерті Гарі Спіда і це була перша домашня гра «Лідса» після трагічної події. Безумовно, і для клубу, і для вболівальників вчорашній матч став матчем пам’яті Гарі. Гравця, талант якого колись розкрився саме в «Лідсі»; гравця, який віддав «Лідсу» вісім років своєї професійної кар’єри; гравця, який вніс великий особистий вклад в чемпіонський титул для «Лідса» в сезоні 1991/92 р.р., зігравши тоді 41 матч із 42 можливих.

Перше враження по приїзді на Елланд Роуд – дуже багато поліцейського транспорту. Машини, мікроавтобуси, вагончики для перевезення коней. А ось, безпосередньо, й кінна поліція. Так, ми чекаємо на фанів «Міллуолла». Двоє поліцейських, верхи на конях, спокійно роз’їжджають навколо стадіону, за дві години до матчу фанів «Міллуолла» ніде не видно. Як потім я дізналася з фанатської програмки (так, їх дві окремих продають – офіційну та вболівальницьку), виявляється їх традиційно небагато на виїзді, вони «відриваються» вдома. Вболівальники ж «Лідса» прямували до свого звичайного місця зборів – пам’ятника Біллі Бремнеру. Вчора до самого пам'ятника було не дістатися, не було традиційних фото з кумиром на постаменті. Все навколо постаменту було застелено квітами, футболками, шарфами від вдячних вболівальників на вшанування пам'яті Гарі Спіда. Люди підходили до імпровізованого живого кола аби постояти хвилинку, віддати шану.

Подивитися на YouTube

В середині стадіону, в підтрибуних приміщеннях, також було спокійно. Це, можливо, було викликано раннім початком матчу, не залишили людям багато часу на пиво та «передматчеві збори» з нагоди приїзду «Міллуолла». Але, безумовно, й траурна складова також мала місце. Перед самим матчем, замість традиційної розважальної музики на екрані запустили відеокліп з найкращими голами Спіда. А вже, коли команди вишикувалися, ведучій церемонії закликав вшанувати пам'ять колишьного одиннадцятого номера «Лідса» хвилиною оплесків. Вболівальники до оплесків ще й заспівали. Пізніше, на одиннадцятій хвилині матчу вони знову заспівали про Гарі й, за планом, мали так співати одиннадцять хвилин, але все це продовжувалося майже до кінця тайму, та й потім на прикінці матчу. Oh, Gary, Gary! Gary, Gary, Gary Speed! Можу собі уявити, що так стадіон співав наприкінці 80-их початку 90-их років. Після хвилини оплесків та співів троє з колишніх партнерів того чемпіонського складу – Гарі МакАлістер, Гордон Стракан та Девід Батті – поклали вінки за кожними з воріт. Вдова та двоє синів Спіда також були присутні на стадіоні. 

Подивитися на YouTube 

Для повноти картини тепер ще залишалося «Лідсу» виграти цей поєдинок. На щастя для всіх присутніх (окрім невеличкої купки вболівальників «левів», які сиділи тихо майже весь матч), Саймон Грейсон вибрав правильний склад і тактику на гру, й налаштував команду належним чином.

«Лідс» під керівництвом Саймона Грейсона в останні два сезона – команда нестабільна. То винесуть когось з великим рахунком, як наприклад «Ноттінгем Форест» в останньому матчі 4:0, то програють так, наче вони вперше зібралися до купи на полі й до цього один одного не бачили. Найчастіше, особливо тривожно виглядає захист. В цьому сезоні «Лідс» забиває багато, але й пропускає бува не менше. Як на гойдалці. «Міллуолл», не без труднощів, виграв свій останній поєдинок вдома проти «Донкастера» 3:2. Але до цього дещо збавив оберти, взявши лише одне очко з трьох матчів. Непогана статистика, аби вселити надію у вболівальників «Лідса», але інша сторона статистики така, що «Лідс» востаннє вигравав вдома аж 1 жовтня. Легкої прогулянки ніхто не очікував.

Обидві команди одразу ж вирішили йти у бій без розвідки. Атаки й цікаві моменти виникали біля обох воріт. Спочатку, дещо гострішими виглядали атаки «левів», так що голкіперу «білих» МакКарті довелося рятувати ворота вражаючим сейвом, та й весь захист працював на повну потужність. Коли ж насіли на ворота суперника «білі», атак було багато, було дуже багато передач та навісів в штрафний майданчик, але не вистачало «правильної людини в правильному місці», аби все це гарно завершити. Не обішлося без втрат. Ближче до кінця першого тайму капітан «білих» Хаусон отримав травму. До певного моменту здавалося, що до роздягальні він дістанеться лише на ношах, все ж знайшов в собі сили піднятися, та продовжити матч вже не міг. Замість нього на поле вийшов Сем, який дуже пожвавив гру й створював безліч проблем для суперника протягом решти матчу. Ще за кілька хвилин Грейсон змушений був робити другу заміну. Замість нашкульгуючого Брауна на поле вийшов Кіо. Як і Сем, він також дуже активно включився в гру й пожвавив її.

«Лідс» дуже добре тримав м'яча, продумані паси й комбінації, хоча це було нелегко – «Міллоулл» виглядав дуже в’язким, оборонялися організовано, пресингували великими силами в намаганні відібрати м'яч. Найбільше мене вразив захист «Лідса». Це було схоже на сон. Такого не може бути – організований, зосереджений, якісний захист, майже без помилок! Здавалося, це закінчиться будь-якої миті і все прийде в «норму», і я побачу звичайний й «нормальний» «Лідс». Та ні, вони так і дограли до кінця матчу, перекриваючи все, не даючи шансів супернику, не пропустивши нічого в свої ворота.

З початком другого тайму, «Лідс» лише додав обертів. Атаки стали гострішими, захист не підводив, в середині впевнено три мали м'яч. На 62 хвилині «Лідс» нарешті відкрив рахунок, заробивши спочатку штрафний майже по центру воріт. Роберт Снодграсс виконав штрафний бездоганно, зриваючи на ноги увесь стадіон. Окрилені успіхом, «білі» навіть і не думали зупинятися. Ще за три хвилини герой матчу Снодграсс забиває другий гол, тепер вже «з гри». Після цього гра перешла повністю під контроль господарів. «Міллуолл» намагався відігратися на контратаках, іноді загрожуючи воротам МакКарті, але домінував на полі «Лідс». Мали забивати втретє, і навіть вчетверте, то були б вже Беккіо та Сем, але голкіпер Мілденхолл рятував ворота блискучими сейвами. Ще до фінального свистка фани заспівали «Два нуль для Гарі!», з таким рахунком матч і закінчився. 

Подивитися на YouTube 

Весь день вчора погода була якоюсь примхливо-подразливою. Не дуже холодний день, як для зими, але надзвичайно сильний вітер. Яскраве сонце затьмарювалося іноді набігаючими хмарами. Протягом матчу декілька раз небо намагалося зірватися на дощ, але якось кволо. Як тільки-но пролунав фінальний свисток й стадіон знову заспівав про Гарі, з неба раптом, наче сльози, полився рясний дощ. Втім, дощ цей лив із сяючим сонцем в небі. Погода наче навмисно підлаштовувалася під настрій на Елланд Роуд – радість і сум разом. А на завершення, по виході зі стадіону, завернувши за Східну трибуну, ми побачили в небі справжню яскраву веселку.