Тридцять хвилин по закінчені матчу Шотландія - Україна. Ми крокуємо вулицями Глазго від «Хемпден Парк» (Hampden Park) до автобусу, який має відвезти нас до Единбурга. Ми - невеличка купка людей в жовто-блакитних кольорах посеред моря святкуючої тартанової армії. Все навколо картате, всі паби вже забиті людьми в кілтах і пиво ллється рікою. Приблизно те ж саме ми відчували два роки тому, коли Україна «кваліфікувалася» до Чемпіонату Світу. Я розумію їхню радість, але мені від того не легше. Просуваємося ми до місця призначення повільно, бо через кожні п'ятдесят метрів люди в кілтах кидаються на нас з радісними обіймами і просять сфотографуватися. Вони нас дуже люблять. Принаймні сьогодні. Але, чомусь, нам від того не легше. Цікаво, чи виявляли б вони таку гостинність і любов, якби Україна перемогла? Можливо, краще того не знати, бо сьогодні, принаймні, ми почуваємося в безпеці.
А починалося наше футбольне свято не так вже й погано. В п'ятницю, 12 жовтня, на стадіоні “Медоубанк” (Meadowbank) в Единбурзі спільними зусиллями української діаспори в Шотландії та їхніх місцевих колег було організовано міні-турнір між фанами Шотландії (Tartan Army), України (гостей з України, переважно з Києва) та української діаспори. Як і у випадку з національними збірними, перемогу святкували шотландці. Гості з України програли по черзі Tartan Army, потім діаспорі, причому обидві гри було програно з “хокейним” рахунком. Найбільш цікавим виявився заключний поєдинок між шотландцями та діаспорою. “Скьюкс” (scukes - Scottish Ukrainians) дали пристойний бій супернику, і не тільки в футбольному значенні цього слова, але за старою українською традицією пропустили гол на останній хвилині матчу, таким чином програвши з рахунком 3:2.
Спостерігаючи за розгромом гостей з Києва, ми завели розмову із дівчиною, що сиділа поруч на трибуні. Леся - так звали нашу нову знайому - одна з організаторів усіх заходів до та після матчу. Власне, всі заходи були організовані благодійним фондом Tartan Kiev, який було створено спільно шотландськими футбольними фанами та українською діаспорою в Шотландії. Цей фонд було засновано після жеребкування кваліфікаційного турніру Євро-2008, коли стало відомо, що Шотландія та Україна будуть грати в одній групі. Мета Tartan Kiev - допомога дітям-сиротам в Україні, отже всі кошти, отримані з благодійних заходів за минулий рік, було направлено на допомогу сиротинцям в Україні.
Леся народилася в Шотландії в українській родині й виховувалася у відповідних традиціях. Розмова наша почалася українською мовою і я просто не можу не зазначити, що Лесин рівеь володіння мовою такий, що багатьом нашим українцям не завадило б повчитися. Зростаючи поміж двох мов та культур, наша шотландська українка вболівала як за Шотландію, так і за Україну. Цього разу доля звела обидві країни в одну відбіркову групу, отже для тартанових українців це були одночасно й радість і сумнів - за кого вболівати, бо ж обидві команди «свої»? Проблему було вирішено наступним чином: в день матчу вони одягнулися в кілти (в нас це зазвичай назвали б спідницею) та вишиванки, і жовто-блакитні кольори на додачу. Що стосується клубного футболу, то Леся вболіває за «Селтік». Мешкає в Единбурзі, але регулярно їздить на матчі «Селтіка» до Глазго. Коли до Шотландії приїздять грати українські клуби, наша діаспора теж за них вболіває, але для Лесі є виключенням матчі біло-зелених. Отже, цього сезону їй знову не по дорозі із фанами «Шахтаря». Але, якщо наступного разу «Шахтарю» випаде грати проти «Глазго Рейнджерс», як-то кажуть, ласкаво просимо.
Поспілкувавшись з Лесею на трибуні, ми спустилися до поля. Там саме розпочинався поєдинок між двома українськими командами. Було очевидно, що гостям з Києва не вистачає фізичної підготовки, плюс втома після тільки-но завершеного матчу проти скоттів, плюс втома після подрожі (хто їздить на «виїзди» зі своїми клубами, може уявити, як важко було грати киянам!). Але, мені не довелося подивитися той матч уважно, бо донеслися чутки, що в когось на руках залишилися зайві квитки на завтрашній матч на «Хемпден Парк»!
Ось тут треба зробити «ліричний» відступ і пояснити, що ми з чоловіком приїхали до Шотландії знаючи заздалегідь про наші примарні, точніше, нульові шанси потрапити на стадіон. Квитки ми замовляли через Tartan Kiev ще два місяці тому, але в останній момент отримали інформацію, що Шотландська Федерація Футболу раптом скоротила українську квоту, таким чином британські українці отримали втричі менше квитків, ніж замовляли. Для таких «постарждалих», як ми, Tartan Kiev винайняли приміщення в одному з клубів в Глазго, де всі бажаючи могли переглянути матч і повболівати разом. Все ж, гуртом веселіше.
Отже, з'явилася надія. Наші пошуки привели нас до чоловіка на ім'я Ігор. Виявилося, Ігор і сам розшукував квиток, і вже навіть домовився із людьми з України про один із цих зайвих квитків. Проблема була тільки в тому, що ці люди зникли до наступного дня, їхні телефони працювали тільки в режимі смс, і побачити цих хлопців та квитки ми могли тільки завтра. Подрож до Глазго набувала зовсім пригодницького характеру.
А починалося наше футбольне свято не так вже й погано. В п'ятницю, 12 жовтня, на стадіоні “Медоубанк” (Meadowbank) в Единбурзі спільними зусиллями української діаспори в Шотландії та їхніх місцевих колег було організовано міні-турнір між фанами Шотландії (Tartan Army), України (гостей з України, переважно з Києва) та української діаспори. Як і у випадку з національними збірними, перемогу святкували шотландці. Гості з України програли по черзі Tartan Army, потім діаспорі, причому обидві гри було програно з “хокейним” рахунком. Найбільш цікавим виявився заключний поєдинок між шотландцями та діаспорою. “Скьюкс” (scukes - Scottish Ukrainians) дали пристойний бій супернику, і не тільки в футбольному значенні цього слова, але за старою українською традицією пропустили гол на останній хвилині матчу, таким чином програвши з рахунком 3:2.
Спостерігаючи за розгромом гостей з Києва, ми завели розмову із дівчиною, що сиділа поруч на трибуні. Леся - так звали нашу нову знайому - одна з організаторів усіх заходів до та після матчу. Власне, всі заходи були організовані благодійним фондом Tartan Kiev, який було створено спільно шотландськими футбольними фанами та українською діаспорою в Шотландії. Цей фонд було засновано після жеребкування кваліфікаційного турніру Євро-2008, коли стало відомо, що Шотландія та Україна будуть грати в одній групі. Мета Tartan Kiev - допомога дітям-сиротам в Україні, отже всі кошти, отримані з благодійних заходів за минулий рік, було направлено на допомогу сиротинцям в Україні.
Леся народилася в Шотландії в українській родині й виховувалася у відповідних традиціях. Розмова наша почалася українською мовою і я просто не можу не зазначити, що Лесин рівеь володіння мовою такий, що багатьом нашим українцям не завадило б повчитися. Зростаючи поміж двох мов та культур, наша шотландська українка вболівала як за Шотландію, так і за Україну. Цього разу доля звела обидві країни в одну відбіркову групу, отже для тартанових українців це були одночасно й радість і сумнів - за кого вболівати, бо ж обидві команди «свої»? Проблему було вирішено наступним чином: в день матчу вони одягнулися в кілти (в нас це зазвичай назвали б спідницею) та вишиванки, і жовто-блакитні кольори на додачу. Що стосується клубного футболу, то Леся вболіває за «Селтік». Мешкає в Единбурзі, але регулярно їздить на матчі «Селтіка» до Глазго. Коли до Шотландії приїздять грати українські клуби, наша діаспора теж за них вболіває, але для Лесі є виключенням матчі біло-зелених. Отже, цього сезону їй знову не по дорозі із фанами «Шахтаря». Але, якщо наступного разу «Шахтарю» випаде грати проти «Глазго Рейнджерс», як-то кажуть, ласкаво просимо.
Поспілкувавшись з Лесею на трибуні, ми спустилися до поля. Там саме розпочинався поєдинок між двома українськими командами. Було очевидно, що гостям з Києва не вистачає фізичної підготовки, плюс втома після тільки-но завершеного матчу проти скоттів, плюс втома після подрожі (хто їздить на «виїзди» зі своїми клубами, може уявити, як важко було грати киянам!). Але, мені не довелося подивитися той матч уважно, бо донеслися чутки, що в когось на руках залишилися зайві квитки на завтрашній матч на «Хемпден Парк»!
Ось тут треба зробити «ліричний» відступ і пояснити, що ми з чоловіком приїхали до Шотландії знаючи заздалегідь про наші примарні, точніше, нульові шанси потрапити на стадіон. Квитки ми замовляли через Tartan Kiev ще два місяці тому, але в останній момент отримали інформацію, що Шотландська Федерація Футболу раптом скоротила українську квоту, таким чином британські українці отримали втричі менше квитків, ніж замовляли. Для таких «постарждалих», як ми, Tartan Kiev винайняли приміщення в одному з клубів в Глазго, де всі бажаючи могли переглянути матч і повболівати разом. Все ж, гуртом веселіше.
Отже, з'явилася надія. Наші пошуки привели нас до чоловіка на ім'я Ігор. Виявилося, Ігор і сам розшукував квиток, і вже навіть домовився із людьми з України про один із цих зайвих квитків. Проблема була тільки в тому, що ці люди зникли до наступного дня, їхні телефони працювали тільки в режимі смс, і побачити цих хлопців та квитки ми могли тільки завтра. Подрож до Глазго набувала зовсім пригодницького характеру.
ПРОДОВЖЕННЯ ЧИТАЙТЕ ТУТ
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
Немає коментарів:
Дописати коментар