Наші гравці в Британії, або Як сподобатись англійським фанам.

Вже котрий день інтернетом циркулюють чутки про можливий перехід Олексія Гая до "Вулверхемптона".

Чи придбають його "Вовки" за 4 млн., чи буде, як з Несмачним й "Блекберном"? Чи заграє Олексій в Англії, чи буде як з Ребровим, Шевченком, Вороніним? Питання, питання, суцільні запитання.

Як і багатьом українським вболівальникам, мені щиро хочеться побажати Олексію успіхів і вдалої кар'єри чи то у "Вулверхемптоні", чи в будь-якому іншому клубі. Тим паче, мешкаючи в Англії, ще більше вболіваю за українських гравців, які тут грають. Але, чому ж цим гравцям так і не вдається завоювати серця місцевих фанів?

Однозначно відповісти на це запитання важко, але можна спробувати проаналізувати попередні невдачі й виділити декілька моментів.


Сергій Ребров.

На той момент найдорожчий гравець в історії Тоттенхема (11 млн. фунтів), він так і не заграв на повну потужність. Ми знаємо, що тут визначальним став той факт, що Джорджа Грема, який підписав Сергія, звільнили, а в плани нового тренера наш гравець не вписувався. Тут можна довго розмірковувати чому у Сергія не склалося, як хотілося, з іншими клубами в подальшій кар'єрі. Але, в пам'яті фанів він залишиться як найгірше підписання за критерієм "ціна-якість". І це не тільки серед фанів "Шпор". На жаль, ім'я "Ребров" саме в такій якості запам'ятали по всій Англії. Можливо, так і забули б, якби він не нагадав про себе зовсім нещодавно, і знову в поганому ракурсі.

У вересні 2008 року англійські таблоїди замайоріли скандальними повідомленнями про расистські висловлювання нашого форварда. Сергій Ребров вирішив допомогти порадами Романові Павлюченку: "Не раджу ходити вулицями Лондона. В Лондоні мешкає великий відсоток темношкірого населення й рівень криміналу вище ніж будь-де". На жаль, навіть після усіх тих років, що Сергій провів в Англії, він так і не зрозумів, що подібні висловлювання тут табу. Такі речі тут не сприймаються, принаймні на офіційному рівні. Расизм в сучасній Британії - це дикунство, показник нецивлізованості й низького рівня культури! Можливо, Сергій і не хотів нікого образити, сказав не подумавши, бо, за звичкою, в Україні на такі слова майже ніхто не звертає уваги. Інша ситуація в Англії: будь-яку публічну особу, що дозволяє собі такі висловлювання, безжалісна британська преса просто лінчує, потім ще підключаються громадські й правозахисні організації, і галас стоїть на весь світ.


В майбутньому будь-який український гравець, що наважиться на подібні заяви має усвідомлювати, що йому потім грати з темношкірими партнерами по команді. Багато з них, до речі, уродженці Великобританії й місцеві вихованці англійських футбольних академій. Яке ставлення до себе може очікувати наш гравець після таких заяв?


Андрій Шевченко.

За словами Моуріньо, "він почувався як принц у "Мілані", а в "Челсі" зовсім інша філософія, у нас немає принців. Кожен має однаково працювати як і всі, і кожен має доказувати, що гідний грати".
Чи були очікування Шевченка дійсно завищенними? Чи просто в Моуріньо були зовсім інші очікування, і Шевченко не був його підписанням? Так чи інакше, однозначно можу сказати наступне.

Італійський "менталітет" дуже відрізняється від англійського. Андрій дуже гармонійно вписався в італійьский стиль життя, для Шевченка він став практично рідним. Можливо, Андрій це не усвідомлював, коли їхав до Англії. В Англії не роблять із своїх гравців ідолів й не розривають їх на сувеніри на кожному розі. Ставлення вболівальників до дій на полі також відрізняється. В Англії не поважають гравця, який багато і невиправданно падає на газон, а потім ще довго розмовляє із рефері, як це робиться в Італії. Навіть свої фани не поважають. В Англії поважають "чоловічий" футбол та працьовитість. Звичайно, як і усюди, особиста майстерність гравця має найбільше значення. Але, на жаль, Андрію так і не вдалося продемонструвати свій талант в повній мірі. Окрім іншого, як і у випдаку з Сергієм Ребровим, тут багато визначили стосунки з головним тренером.


Андрій Воронін.

На той момент, коли Андрій Воронін почав пакувати чемодани, вирушаючи до Ліверпуля, серед багатьох місцевих фанів сполучення "український гравець" викликало вже негативну реакцію.

Воронін, як і колись Ребров, був одним з моїх найулюбленіших гравців збірної. Тим більше дратувала реакція мерсисайдських фанів на підписання Андрія на одному з найпопулярніших їхніх форумів. Найбільше дратувала навіть не манія величі фанів "Ліверпуля" (вони ж супер клуб і їм подавай тільки найбільших світових зірок, дарма що клуб не вигравав Прем'єр Лігу вже майже двадцять років!), а те, що Вороніну влаштували обструкцію ще до того, як він приїхав до Англії. Потік бруду на фанатських форумах був величезним як до, так і після приїзду нашого форварда. Водночас, самому гравцеві не слід забувати, що з такою конкуренцією форвардів, як в "Ліверпулі", годі очікувати автоматичного місця в основі. Або, принаймні, треба демонструвати вищий рівень гри й результативності. Знову завищенні очікування українського гравця? Як би там не було, але стосунки "український гравець - англійські фани" знову не склалися.


Після такого невеличкого аналізу попередніх невдач, моя думка наступна. Нашим гравцям терба забути, що "ми краще всіх співаємо" та спуститися з небес на землю. Пам'ятати, що, хоч ми всі і європейці, у нас є відмінності в культурі та в сприйнятті тих чи інших речей. Бути обережними у своїх висловлюваннях, англійська ввічливість і політкоректність - справа дуже специфічна. А головне, працювати й ще раз працювати, тільки таким чином можна завоювати і місце в основі, й серця фанів.

Щодо можливого трансферу Олексія Гая до "Вулверхемптона", ще раз хочеться побажати тільки найкращого.

Олексію! Приїжджай! І зламай, нарешті, всі негативні стереотипи щодо українських гравців! Для початку, підтримка британських українців тобі забезпечена.