16 жовтня 2010
13 жовтня 2010
Не британський футбол в Англії
Бразилія - Україна 2-0
Прайд Парк, Дербі
11 жовтня 2010
Новина про те, що Україна гратиме з "пентакемпеоне" в Англії, була абсолютно несподіванною, але приємною. Останній матч збірної України, який мені випало відвідати, був той на Умеблі минулого року проти Англії. Після важкого видовища навесні 2009 року у виконанні й України, й Англії - саме видовища, а не результату - подумалося, якщо Україна раптом вирішить зіграти товариський матч тут в Британії, хоч проти Англії, хоч проти Уельсу, чи ще когось, я ще двічі подумаю, чи їхати. Втім, тільки-но почувши новину про цю несподіванну зустріч з бразильцями, квитки замовила вже наступного ранку. Патріотизм та цікавість перемогли. Та все ж таки! Коли ще наступного разу Україна завітає до нашого краю? До того ж, вперше в історії граємо з Бразилією. І тут вже причиною було не тільки побачити в грі самих "чарівників", але й знаючи Україну, було сподівання, що проти такого суперника наші дійсно гратимуть, а не ходитимуть по полю, відбуваючи номер. Діставши з шафи свій синьо-жовтий набір - прапор й синьо-жовті шарфи - ми відправилися на Прайд Парк.
Місто Дербі зустріло нас приємною осінньою погодою й майже практичною відсутністю будь-яких цікавинок у центрі міста. Такий собі посередній провінційний англійський пейзаж. Інколи серед місцевого натовпу з'являлися поодинокі люди з українською символікою. Небагато, але більше, ніж "бразильців". Виявилося, відсутність бразильських кольорів в центрі міста - то було затишшя перед бурею, яку ми побачили пізніше біля стадіону. Наступною зупинкою був Український Клуб в Дербі. Клуб розташувався неподалік від центру, на невеличкій затишній вулиці. Такій затишній, що ми спершу дещо розгубилися - жодної людини навколо в українських кольорах. Це був лише початок. Всередині вже йшло приготування, спілкування й святкування. Показовий гопак для англійського телебачення, а потім вже й просто танці для себе. Людей прибувало дедалі більше, з'являлися обличчя знайомі нам вже з попередніх українських заходів. Зрештою вся ця юрба перемістилася на стадіон, але ми пішли раніше, бо хотілося ще відчути атмосферу перед матчем.
Для місцевої влади та клубу "Дербі Каунті" цей матч став такою ж приємною несподіванкою, як і для нас вболівальників. 25 вересня швейцарська футбольна агенція "Кентаро" зателефонувала перезидентові "Дербі Каунті" з цією цікавою пропозицією. Як каже сам Том Глік: "Ми отримали дзінок у п'ятницю ... і почули, що у Бразилії зірвалася гра на Близькому Сході, та чи не хотіли б ми провести у себе матч ... Ми одразу ж відповіли "безумовно".
За моїми спостреженнями організація всьохо заходу пройшла на відмінному рівні, а клуб навіть випустив деяку сувенірну символіку для українських та бразильських фанів. Талисман "Дербі Каунті", баранчик, гостинно зустрічав всіх на вході до клубного магазину й охоче з усіма фотографувався. Щоправда на жарт "От як би ти "Лідс" тут прорекламував!" він одразу ж виставив свої роги і ледь не пішов в атаку.
Чим ближче до стадіону, тим більше з'являлося бразильских прапорів та футболок. І це були не лише бразильскі мігранти в Англії, а й багато місцевих шанувальників латиноамериканських "чарівників м'яча". Ну, та ми й не сподіавлися, що хтось буде вболівати за нас окрім нас самих. Збірна Бразилії тільки-но прибула на стадіон, ми пропустили їх приїзд, але карнавал з самбою під барабани продовжувався і до, і протягом матчу. Автобус з українською збірною під'їхав пізніше, їх зустрічала лише невеличка купка фанів, бо основний контингент був ще десь на марші з Українського Клубу. Першими вийшли тренери збірної, настрій в них, здається, був непоганий. Потім виходили гравці, повз фанів вони проходили в більшості своїй схиливши голови, не піднімаючи очей, понурені, й швиденько так до вхідних дверей. Одразу ж подумалося "отак ми й граємо". Чи то вони так серйозно налаштовувалися на гру? Найбільшу радість й посмішку випромінював прес-секретар Гливинський, він і залишився на роздачу автографів. А чому й ні? Не йому ж потім за результати збірної відповідати.
Стадіон не вдалося заповнити повністю, на це навіть пожалівся після гри Мано Менезес. Це тому, що організатори матчу вперто виставили максимальну ціну на всі квитки, навіть на зазвичай дешевші трибуни за воротами. Розрахунок був, що народ штурмуватиме каси аби подивитися на оновлену Бразилію. Ну ладно ми, українці, бо "коли ж іще", бо "це ж наші", а англійцям як пояснити, навіщо їм стільки платити? Та ні, панове, є ж межа терпінню й гаманцям футбольних вболівальників. Тут ще й криза, знаєте ... Отже сектори за воротами стояли порожніми, окрім двох з них, на які зібралися найгучніші й найвеселіші фани, яким не сиділося на своїх місцях за квитками. Це був яскравий приклад найсправжнісінької дружньої зустрічі - два сектори, впритул один до одного, заповнені супротивниками, без кордону поліції або стюардів! І жодних проблем! Втім ... це ж не приїхали "бійці" з України, а була усього лише діаспора. Весь матч ці суперники безупинно, іноді по черзі, іноді одночасно підтримували своїх: хто співами й скандуванням, хто грою на барабанах. Якби змагалися лише в співах, наші б перемогли однозначно. По-перше, ми краще всіх співаємо! (с) По-друге, Україну підтримували палкіше, бо свої ж, українці. А за Бразилію прийшли повболівати також і нейтрали. Та перекричати всі ті бразильскі барабани часом було неможливо. Треба віддати належне супернику, вибивали вони свої бразильскі ритми чудово. Атмосфера на трибунах була веселішою, ніж на Уемблі під час матчу Англія - Україна.
І власне по грі. Те, що я побачила на полі Прайд Парк того вечора на оцінку відмінно зовсім не тягне, але сподобалося набагто більше, ніж те, що було під керівництвом Михайличенка. На мою думку, цього разу наша збірна хоча б намагалася грати в футбол, намагалася хоч якось організовувати атаки, іноді пасуючи м'яча назад, починаючи від своїх воріт (часом, справді, занадто), не все виходило, але намагалися, але йшли вперед, коли це було можливо. Прослідковувалась якась думка, принаймні намагання щось організувати. Для порівняння пригадую збірну Михайличенка, коли не тільки на Уемблі проти Англії наші гравці не знали, що робити з м'ячем, після того як відбивали його від своїх воріт, а навіть і проти Казахстану Україна стояла, не бажаючи йти вперед. Після матчу читала багато збуренних коментів, багато нарікань українських фанів на всю українську збірну, майже на кожного гравця, а найбільше на Калитвинцева. Таке враження, що всі очікували, що Україна має легко, красиво і технічно обіграти суперника. Коли це таке було?! Наче це наша збірна - "пентакампеоне", а Бразилія - це взагалі не суперник. Чи ми не знаємо, на що здатен, чи то не здатен, наш захист? Буває і героїчна оборона, а бувають і абсолютні провали рівня дворового футболу.
Наприклад, багато було чутно нарікань на Романчука. Щодо безпосердніх обов'язків захисника, тут можна покритикувати, хоча, мабуть, грав як міг проти технічних бразильців. А чи показували телекамери, скільки разів Романчук відкривався на лівому фланзі, підключаючись до спроб України атакувати, і сигналізував своїм колегам "я тут, один, без опіки, відкритий"? Так він і пробігав половину першого тайму з піднятою рукою випрошуючи м'яча у своїх партнерів, які його не бачили. В той же час його позиційно підстраховував Польовий, якому дісталося найбільше від критиків. Дісталося не безпідставно, але, знову ж таки, технічно наші гравці програвали, але якась задумка спостерігалася.
Гусєва Калитвинцев замінив в першу чергу, пояснюючи це неготовністю Олега грати на всі сто через травми. Мабуть дійсно варто його поберегти, та сподіваюся його побачити в наступних матчах, особливо в офіційних, бо так радісно бачити, що хоч хтось з українців здатен стрімко мчати з м'ячем до воріт суперників, примушуючи їхній захист нервувати й багато працювати. На жаль, швидкість, особливо швидкісні атаки, це риса непритаманна українській збірній. Тому Гусєв, коли у гарній формі, виглядає яскравою плямою на фоні вічно уповільнених партнерів.
Мілевський знову представ у своєму традиційному образі: вся енергія уходить на створення красивого падіння від штовханини з суперником та розмов з тими ж таки суперниками або з рефері. А так хотілося б футболу та корисних дій на полі! На жаль не допомогла й заміна. Селезньов розмовляє та падає менше, ніж Мілевський, але користі від того також не багато. Замість того, аби вдавати із себе бразильця й намагатися безуспішно робити якісь фінти п'ятою, краще б зіграв ефективно, може щось з того й вийшло би. Заради справедливості, попри критику наших нападників, на мою думку і Мілевському, і Селезньову не вистачало ще одного партнера-форварда. Наодинці там було б важко грати будь-кому. В два форварди було б набагато краще, але це означає забрати когось з півзахисту, оголяти тили, а це ми не любимо. Тим більше, проти Бразилії.
В решті решт, про "ювіляра". Нажаль Анатолій Тимощук не отримав якогось особливого привітання чи подарунку на початку матча, і навіть не було оголошення по стадіону про його сотий матч. Щодо дій на полі, як і багатьом іншим українським вболівальникам під час гри мені спадало на думку: "Пора на пенсію, Анатолію". Проте, якщо декому запам'яталися лише негативні моменти, я наполягаю на тому, що відіграв наш капітан не без користі. Окрім помилок був також ефективний відбір м'яча. З оборонними функціями він все ще іноді справляється. А той холоднокровний фінт Тимощука наприкінці матчу коли бразилець просто пролетів повз м'яча, зірвав аплодисменти навіть вибагливих нейтралів англійців. Із негативу, звичайно, впадає в око патологічна неспроможність Тимощука віддати пас вперед. Окрім відвертих передач в напрямку своїх воріт, найсміливіше, на що відважувався Анатолій - це передача поперек поля. Сумно. Шокуючим моментом став той пас на Пато. На таку розкішну подачу бразилець не завжди може розраховувати навіть від своїх. Як же пощастило нам, а особливо самому ювіляру, що Пато таки не влучив у ворота! А якби це сталося в офіційному матчі, від якого залежала б наша кваліфікація, ці дії Тимощука коштували б багатьом вболівальникам здоров'я.
Моя оцінка гри збірної України виглядає оптимістичнішою, ніж багато інших оглядів в пресі та вражень фанів. Це тому, що надто багато я й не очікувала. Особливо після 2-2 з Канадою. Нічия була б прийнятним позитивним резлуьтатом, перемога була б дивом, тим більш приємним. Дива не сталося. Бразильці могли б забити й більше, якщо б влучали по воротах, але в них багато молодих гравців, які також набираються досвіду. Україна також забила чистий гол, який рефері не зарахував, і могла б забити ще, якби не штанга, а тоді вже коментарі в інтернеті були б зовсім іншими. Якщо ця гра пішла на корсить нашим гравцям і чомусь навчила - дуже добре. Якби ж тільки навчила та додала досвіду! Я все ж сподіваюсь побачити покращення в грі збірної України, хоч під керівництвом Калитвинцева, хоч ще когось, аби тільки не Михайличенка. І якби ще наші гравці навчились не тільки технічно й швидко грати, але й перемагати себе психологічно, не боятися сильних суперників і перестали б зневажати нижчих за рейтингом суперників... Надія помирає останньою.
Місто Дербі зустріло нас приємною осінньою погодою й майже практичною відсутністю будь-яких цікавинок у центрі міста. Такий собі посередній провінційний англійський пейзаж. Інколи серед місцевого натовпу з'являлися поодинокі люди з українською символікою. Небагато, але більше, ніж "бразильців". Виявилося, відсутність бразильських кольорів в центрі міста - то було затишшя перед бурею, яку ми побачили пізніше біля стадіону. Наступною зупинкою був Український Клуб в Дербі. Клуб розташувався неподалік від центру, на невеличкій затишній вулиці. Такій затишній, що ми спершу дещо розгубилися - жодної людини навколо в українських кольорах. Це був лише початок. Всередині вже йшло приготування, спілкування й святкування. Показовий гопак для англійського телебачення, а потім вже й просто танці для себе. Людей прибувало дедалі більше, з'являлися обличчя знайомі нам вже з попередніх українських заходів. Зрештою вся ця юрба перемістилася на стадіон, але ми пішли раніше, бо хотілося ще відчути атмосферу перед матчем.
Для місцевої влади та клубу "Дербі Каунті" цей матч став такою ж приємною несподіванкою, як і для нас вболівальників. 25 вересня швейцарська футбольна агенція "Кентаро" зателефонувала перезидентові "Дербі Каунті" з цією цікавою пропозицією. Як каже сам Том Глік: "Ми отримали дзінок у п'ятницю ... і почули, що у Бразилії зірвалася гра на Близькому Сході, та чи не хотіли б ми провести у себе матч ... Ми одразу ж відповіли "безумовно".
За моїми спостреженнями організація всьохо заходу пройшла на відмінному рівні, а клуб навіть випустив деяку сувенірну символіку для українських та бразильських фанів. Талисман "Дербі Каунті", баранчик, гостинно зустрічав всіх на вході до клубного магазину й охоче з усіма фотографувався. Щоправда на жарт "От як би ти "Лідс" тут прорекламував!" він одразу ж виставив свої роги і ледь не пішов в атаку.
Чим ближче до стадіону, тим більше з'являлося бразильских прапорів та футболок. І це були не лише бразильскі мігранти в Англії, а й багато місцевих шанувальників латиноамериканських "чарівників м'яча". Ну, та ми й не сподіавлися, що хтось буде вболівати за нас окрім нас самих. Збірна Бразилії тільки-но прибула на стадіон, ми пропустили їх приїзд, але карнавал з самбою під барабани продовжувався і до, і протягом матчу. Автобус з українською збірною під'їхав пізніше, їх зустрічала лише невеличка купка фанів, бо основний контингент був ще десь на марші з Українського Клубу. Першими вийшли тренери збірної, настрій в них, здається, був непоганий. Потім виходили гравці, повз фанів вони проходили в більшості своїй схиливши голови, не піднімаючи очей, понурені, й швиденько так до вхідних дверей. Одразу ж подумалося "отак ми й граємо". Чи то вони так серйозно налаштовувалися на гру? Найбільшу радість й посмішку випромінював прес-секретар Гливинський, він і залишився на роздачу автографів. А чому й ні? Не йому ж потім за результати збірної відповідати.
Стадіон не вдалося заповнити повністю, на це навіть пожалівся після гри Мано Менезес. Це тому, що організатори матчу вперто виставили максимальну ціну на всі квитки, навіть на зазвичай дешевші трибуни за воротами. Розрахунок був, що народ штурмуватиме каси аби подивитися на оновлену Бразилію. Ну ладно ми, українці, бо "коли ж іще", бо "це ж наші", а англійцям як пояснити, навіщо їм стільки платити? Та ні, панове, є ж межа терпінню й гаманцям футбольних вболівальників. Тут ще й криза, знаєте ... Отже сектори за воротами стояли порожніми, окрім двох з них, на які зібралися найгучніші й найвеселіші фани, яким не сиділося на своїх місцях за квитками. Це був яскравий приклад найсправжнісінької дружньої зустрічі - два сектори, впритул один до одного, заповнені супротивниками, без кордону поліції або стюардів! І жодних проблем! Втім ... це ж не приїхали "бійці" з України, а була усього лише діаспора. Весь матч ці суперники безупинно, іноді по черзі, іноді одночасно підтримували своїх: хто співами й скандуванням, хто грою на барабанах. Якби змагалися лише в співах, наші б перемогли однозначно. По-перше, ми краще всіх співаємо! (с) По-друге, Україну підтримували палкіше, бо свої ж, українці. А за Бразилію прийшли повболівати також і нейтрали. Та перекричати всі ті бразильскі барабани часом було неможливо. Треба віддати належне супернику, вибивали вони свої бразильскі ритми чудово. Атмосфера на трибунах була веселішою, ніж на Уемблі під час матчу Англія - Україна.
І власне по грі. Те, що я побачила на полі Прайд Парк того вечора на оцінку відмінно зовсім не тягне, але сподобалося набагто більше, ніж те, що було під керівництвом Михайличенка. На мою думку, цього разу наша збірна хоча б намагалася грати в футбол, намагалася хоч якось організовувати атаки, іноді пасуючи м'яча назад, починаючи від своїх воріт (часом, справді, занадто), не все виходило, але намагалися, але йшли вперед, коли це було можливо. Прослідковувалась якась думка, принаймні намагання щось організувати. Для порівняння пригадую збірну Михайличенка, коли не тільки на Уемблі проти Англії наші гравці не знали, що робити з м'ячем, після того як відбивали його від своїх воріт, а навіть і проти Казахстану Україна стояла, не бажаючи йти вперед. Після матчу читала багато збуренних коментів, багато нарікань українських фанів на всю українську збірну, майже на кожного гравця, а найбільше на Калитвинцева. Таке враження, що всі очікували, що Україна має легко, красиво і технічно обіграти суперника. Коли це таке було?! Наче це наша збірна - "пентакампеоне", а Бразилія - це взагалі не суперник. Чи ми не знаємо, на що здатен, чи то не здатен, наш захист? Буває і героїчна оборона, а бувають і абсолютні провали рівня дворового футболу.
Наприклад, багато було чутно нарікань на Романчука. Щодо безпосердніх обов'язків захисника, тут можна покритикувати, хоча, мабуть, грав як міг проти технічних бразильців. А чи показували телекамери, скільки разів Романчук відкривався на лівому фланзі, підключаючись до спроб України атакувати, і сигналізував своїм колегам "я тут, один, без опіки, відкритий"? Так він і пробігав половину першого тайму з піднятою рукою випрошуючи м'яча у своїх партнерів, які його не бачили. В той же час його позиційно підстраховував Польовий, якому дісталося найбільше від критиків. Дісталося не безпідставно, але, знову ж таки, технічно наші гравці програвали, але якась задумка спостерігалася.
Гусєва Калитвинцев замінив в першу чергу, пояснюючи це неготовністю Олега грати на всі сто через травми. Мабуть дійсно варто його поберегти, та сподіваюся його побачити в наступних матчах, особливо в офіційних, бо так радісно бачити, що хоч хтось з українців здатен стрімко мчати з м'ячем до воріт суперників, примушуючи їхній захист нервувати й багато працювати. На жаль, швидкість, особливо швидкісні атаки, це риса непритаманна українській збірній. Тому Гусєв, коли у гарній формі, виглядає яскравою плямою на фоні вічно уповільнених партнерів.
Мілевський знову представ у своєму традиційному образі: вся енергія уходить на створення красивого падіння від штовханини з суперником та розмов з тими ж таки суперниками або з рефері. А так хотілося б футболу та корисних дій на полі! На жаль не допомогла й заміна. Селезньов розмовляє та падає менше, ніж Мілевський, але користі від того також не багато. Замість того, аби вдавати із себе бразильця й намагатися безуспішно робити якісь фінти п'ятою, краще б зіграв ефективно, може щось з того й вийшло би. Заради справедливості, попри критику наших нападників, на мою думку і Мілевському, і Селезньову не вистачало ще одного партнера-форварда. Наодинці там було б важко грати будь-кому. В два форварди було б набагато краще, але це означає забрати когось з півзахисту, оголяти тили, а це ми не любимо. Тим більше, проти Бразилії.
В решті решт, про "ювіляра". Нажаль Анатолій Тимощук не отримав якогось особливого привітання чи подарунку на початку матча, і навіть не було оголошення по стадіону про його сотий матч. Щодо дій на полі, як і багатьом іншим українським вболівальникам під час гри мені спадало на думку: "Пора на пенсію, Анатолію". Проте, якщо декому запам'яталися лише негативні моменти, я наполягаю на тому, що відіграв наш капітан не без користі. Окрім помилок був також ефективний відбір м'яча. З оборонними функціями він все ще іноді справляється. А той холоднокровний фінт Тимощука наприкінці матчу коли бразилець просто пролетів повз м'яча, зірвав аплодисменти навіть вибагливих нейтралів англійців. Із негативу, звичайно, впадає в око патологічна неспроможність Тимощука віддати пас вперед. Окрім відвертих передач в напрямку своїх воріт, найсміливіше, на що відважувався Анатолій - це передача поперек поля. Сумно. Шокуючим моментом став той пас на Пато. На таку розкішну подачу бразилець не завжди може розраховувати навіть від своїх. Як же пощастило нам, а особливо самому ювіляру, що Пато таки не влучив у ворота! А якби це сталося в офіційному матчі, від якого залежала б наша кваліфікація, ці дії Тимощука коштували б багатьом вболівальникам здоров'я.
Моя оцінка гри збірної України виглядає оптимістичнішою, ніж багато інших оглядів в пресі та вражень фанів. Це тому, що надто багато я й не очікувала. Особливо після 2-2 з Канадою. Нічия була б прийнятним позитивним резлуьтатом, перемога була б дивом, тим більш приємним. Дива не сталося. Бразильці могли б забити й більше, якщо б влучали по воротах, але в них багато молодих гравців, які також набираються досвіду. Україна також забила чистий гол, який рефері не зарахував, і могла б забити ще, якби не штанга, а тоді вже коментарі в інтернеті були б зовсім іншими. Якщо ця гра пішла на корсить нашим гравцям і чомусь навчила - дуже добре. Якби ж тільки навчила та додала досвіду! Я все ж сподіваюсь побачити покращення в грі збірної України, хоч під керівництвом Калитвинцева, хоч ще когось, аби тільки не Михайличенка. І якби ще наші гравці навчились не тільки технічно й швидко грати, але й перемагати себе психологічно, не боятися сильних суперників і перестали б зневажати нижчих за рейтингом суперників... Надія помирає останньою.
21 вересня 2010
Лідс: поза білою межею
Аматорські клуби Лідса
Серед українських вболівальників, які цікавляться футболом інших країн, є такі, що просто полюбляють дивитися красивий й високоякісний футбол, а також такі, що вболівають за іноземний клуб в залежності від того, хто краще грає й став чемпіоном минулого сезону. Останніх зазвичай жартома називають "глоріхантерами" (від англійського glory hunter - "мисливець за славою"). А є й такі, яким гра команди з далекого краю припала настільки до душі, що вони залишаються вірними фанами клубу незважаючи на всі його злети й падіння.
"Лідс Юнайтед", можливо, є найяскравішим таким прикладом. Клуб, з яким років десять тому рахувалися не тільки в Прем'єр Лізі, але й в Європі, скотився був до третього дивізіону, з якого вибрався не без труднощів лише минулої весни. Незважаючи на це, фанів "Лідса" на пострадянському просторі не меншає. Як мінімум два жвавих та однаково популярних російських сайти вболівальників цього йоркширського клубу є яскравим тому свідченням. Насправді вболівальників "Лідса" ще більше, ажде не всі з них заходять на інтернет-форуми. Один з таких фанів "Лідса" є не тільки завсідником цих сайтів, але й долає сотню-іншу кілометрів Україною в подорожах до іншого міста, аби разом із однодумцями подивитися рідкісні трансляції матчів улюбленої команди. Якось допитливість цього фана пішла далі "всемогутніх Лідс Юнайтед" й він вирішив поцікавитись, а хто ж в місті Лідсі є другою командою (а може ще й третя є, й інші?) і в яких лігах вони грають. Спеціально для цього українського фана "Лідс Юнайтед" - огляд футбольних команд міста Лідс.
А й справді, подумала я ... Лідс відомий, як місто однієї команди. Тобто порівнянно з Манчестером, Ліверпулем, Бірмінгемом, Шеффілдом (про Лондон я помовчу) ви ніколи не почуєте "лідсовське дербі". Принаймні я такого ніколи не чула, навіть за ті роки, які мешкаю в Англії. Отже, який він, футбол Лідса поза межами "великих й всемогутніх "білих"? Моє дослідження принесло наступні результати (за порядком поступового зниження в класі цих команд, абсолютно всі з них аматорські й до професійного футболу поки що не наближаються):
1. Guiseley AFC ("Ґайзлі"), прізвисько Lions - "леви". Місткість стадіону Nethermoor Park - 3000 (з них лише 300 - сидіння). Шостий рівень загальної англійської футбольної піраміди, або другий рівень непрофесійного футболу - Blue Square North (зазвичай ця ліга була відома як Conference North). Над цією лігою знаходиться Blue Square Premier, а далі вже професійний футбол). Таким чином зараз "Ґайзлі" є найближчим "переслідувачем" "Лідс Юнайтед"!
У мене були деякі вагання, чи відносити цей клуб до міста Лідс, бо ця місцевість - чи то село, чи навіть містечко, чи тепер вже просто район - стоїть якось відокремлено від міста: поміж Ґайзлі та Лідсом розмістився аеропорт. Але Ґайзлі розташований на території, що офіційно підпорядковується Лідсу. Тож включаємо їх до списку.
Рік заснування клубу - 1909. Перший виграний трофей - 1913 (Wharfedale League). Все своє життя "леви" грали в аматорських лігах, які час від часу змінювали формат. Грали доволі успішно, іноді підвищуючись в класі, доволі часто граючи в пів-фіналах та фіналах кубків для непрофесійних клубів, виграючи деякі з них. Так, наприклад, в сезоні 1990/91 "Ґайзлі" виграв FA Vase (це "Кубок Англії" для аматорів). Фінальний матч проти "Ґрезлі Роверз" проходив на Уемблі, і закінчився з результатом 4-4. В повторному поєдинку на Брамалл Лейн в Шеффілді сильнішими виявився "Ґайзлі" (3-1). Теоретично "Ґайзлі" може зіграти в Кубку Англії проти "Лідса". А якщо спуститися на землю і подивитися на статистику, то цей клуб долав кваліфікацію й проходив максимум до першого раунду Кубку Англії лише двічі в своїй історії - в сезонах 1991/92 та 2002/2003. Минулого сезону "леви" стали чемпіонами Northern Premier League завдяки своїй перемозі над "Аштон Юнайтед" в останньому матчі сезону та результатам найближчих переслідувачів. Таким чином вони й потрапили до Conference North.
2. Farsley A.F.C. ("Фазлі"), прізвисько The Villagers - "селяни" (дослівно "мешканці села"), також Celts - "кельти". Місткість стадіону Throstle Nest - приблизно 4000 (з них 400 - сидіння). Дев'ятий рівень англійського футболу (п'ятий аматорський) - Northern Counties East Football League Premier Division. Ліга північних графств, східний регіон - Прем'єр Дивізіон. Якщо підходити до справи дуже бюрократично, то по документах дата народження цього клубу - 2010 рік. Насправді ж, це просто новий формат і нова назва спочившого в результаті банкрутства Farsley Celtic.
"Фазлі Селтік" було засновано в 1908 році в селі Фазлі, що знаходиться географічно посередині між Лідсом та Брадфордом. Тепер вже Фазлі є районом міста Лідс. В першій половині двадцятого сторіччя "Фазлі Селтік" грав в місцевій лізі Лідса, а після Другої Світової, в сезоні 1949-50, підвищився в класі до Йоркширської Ліги. Впродовж наступних 30 років "селяни" не тільки не вилітали з цієї ліги, але й двічі ставали чемпіонами (1959/60 та 1968/69), але на наступний рівень їх не пускали через невідповідність стадіону вимогам вищої за рівнем ліги. В 1982 році аматорські ліги Англії було переформатовано, "Фазлі Селтік" опинився в одному з регіональних підрозділів і вже в 1984/85 став чемпіоном, здобувши право перейти на рівень вище. Пройшло ще два роки, і "селяни" знову підвищилися в класі. Далі були роки посередньості, проте стабільної.
Щодо успіхів в Кубку Англії, як і "Ґайзлі", найвищим досягненням "Фазлі Селтік" стали два подолання кваліфікації й виходу до першого раунду Кубку. В 1974 році "селяни" грали на Елланд Роуд (!) проти "Транміер Роверз" в присутності 11 000 глядачів. Результат 2-0 на користь "Транміер". Вдруге це сталося в сезоні 2006/07, коли "селяни" героїчно утримали свої ворота сухими в матчі проти "МК Донс", матч закінчився з рахунком 0-0, але програли повторний поєдинок 2-0.
Починаючи з сезону 2003/04, "Фазлі Селтік" набрав обертів і рухався вгору, переходячи з однієї ліги в іншу. В 2007 році клуб дійшов аж до самої Конференції, нинішньої Blue Square Premier, тобто найвищої ліги непрофесійного футболу. Того року відстань між "Фазлі Селтік" та "Лідс Юнайтед" (який на той час перебував в Лізі 1) скоротилася до двох ліг! Щоправда протрималися "селяни" там лише один сезон, вилетівши до Blue Square North, де зараз грає вищезгаданий "Ґайзлі". В липні 2009 року до "Фазлі Селтік" прийшла така відома мешканцям Лідса футбольна "адміністрація" з нагадуванням клубу про фінансові правила гри. Першим вердиктом стала заборона "Фазлі Селтік" грати в цій лізі, але після другого розгляду клуб все ж розпочав сезон, проте з -10 очками. Команда швидко подолала 10-очкову перепону, але переговори між президентом клубу Джоном Палмером та адміністраторами не принесли позитивних результатів, і вже у вересні 2009 року "Фазлі Селтік" офіційно припинив своє існування, а результати команди в тому сезоні було анульовано.
Замість "кельтів" на тому ж місці, під тим же керівництвом в особі Джона Палмера, в 2010 році постав "новий" клуб Farsley A.F.C., якому було дозволено розпочати свою історію в прем'єр дивізіоні Northern Counties East League.
Цікавий факт. В 2007 році, на хвилі успішних виступів команди, тодішній голова правління клубу Анді Фьорбанк подумував перейменувати Farsley Celtic на щось інше, аби там було слово Leeds. Мовляв, ми ростемо й стрімко рухаємося в напрямку професійного футболу, а ніхто не знає, хто такі й звідки ці "Фазлі Селтік". А якщо в назві буде Лідс, то й фанів побільшає. Серед можливих варіантів називали FC Leeds, Leeds Celtic або FC Leeds FC. В останньому варіанті перші дві букви "FC" означали б "Farsley Celtic", а не "football club". Анді Фьорбанк пішов з посади голови клубу в березні 2009 року, а в нинішнього керівництва, я думаю, голови зайняті іншими проблемами.
3. Northern Counties East League, Перший Дивізіон. Рівнем нижче, тобто в десятому прошарку англійської футбольної піраміди (шостому аматорському), грають ще два клуби з Лідса - Leeds Carnegie та Yorkshire Amateur A.F.C.
"Лідс Карнегі". Місце прописки - той самий район Фазлі й той самий стадіон Throstle Nest. Якщо ви введете назву Leeds Carnegie в пошукові системи інтернету, ви в першу чергу потрапите на сторінки регбійної та футбольної жіночої команд з такою самою назвою. Щодо футбольної чоловічої команди, вона з'явилася нещодавно, в 2004 році. Відрізняється вона від багатьох інших на цьому рівні аматорського футболу своїм незвичним форматом. "Лідс Карнегі" - команда університету Leeds Metropolitan University. За неї грають лише або чинні студенти, або нещодавні випускники, віком 19-21 років. "Лідс Карнегі" - проект розвитку молодіжного спорту місцевого університету. Окрім Першого Дивізіону вищезазначеної ліги, ця команда також бере участь в змаганнях між учбовими закладами. Графік "Лідс Карнегі" настільки насичений, що протягом сезону вони грають понад 50 матчів.
"Йоркширські Аматори" (Yorkshire Amateur A.F.C.), прізвисько "Аммаз" ("Ammers" або "Ammas"). Стадіон Bracken Edge в районі Chapel Allerton, що на півночі від центру міста. Клуб було засновано 1918 року, а свої перші матчі (це були дружні зустрічі) "аматори" почали грати в 1919 році на Елланд Роуд, коли стадіон звільнився в зв'язку з розпуском Leeds City FC. В 1920 році клуб вирішив, що цей стадіон їм не підходить (завеликий?) й продали його новостворенному тоді Leeds United AFC. В 1920 році "Аммаз" стали першим британським клубом, який провів турне по Латвії й Естонії. Найбільш успішним в історії клубу були 1920-30 роки. То були часи, коли ці аматори з Лідса збирали до 3000 глядачів на деякі свої матчі. В 1930-х роках команда була настільки добре укомплектована, що до основного складу не потрапляли деякі гравці аматорської національної збірної. На сьогоднішній день "Йокришрські Аматори" виступають дещо посередньо, але пишаються своєю юніорською школою, в якій вирощують кадри для основного складу. В минулому випускники ціє школи були помічені в складах таких професійних клубів, як "ВБА" та "Суонзі Сіті". Чинний спортивний директор клубу, Грем Ходдер, має тренерську ліцензію УЄФА, а нещодавно реконструйований стадіон відповідає вимогам аматорської Прем'єр Ліги (Конференції). Тепер залишилося лише покращити результати на полі.
4. На цьому я не зупинилась, а пішла далі вниз по лігах. Наступний рівень - одинадцятий загальний, сьомий аматорський - West Yorkshire League Premier Division. Раніше ця ліга називалася The Leeds League, і цим, мабуть, все сказано. Чи не половина клубів цього дивізіону з Лідса: Whitkirk Wanderers, Beeston St Athony, Aberford Albion, Bardsey, Rothwell, Leeds City FC. З цього переліку мою увагу привернули лише два клуби - Beeston St Anthony ("Бістон Сейнт Антоні") та Leeds City FC.
Перший привернув увагу своїм географічним розташуванням. Він знаходиться в районі Бістон, приблизно за квартал до Елланд Роуд, тобто найближчий клуб до "Лідс Юнайтед" в географічному плані.
Другий - назвою. Це третє в історії явлення футбольного клубу під назвою Leeds City FC. Перше пришестя відоме всім фанам "Лідс Юнайтед". Це той "Лідс Сіті", який проіснував з 1905 по 1919 рік, грав на Елланд Роуд, іноді грав доволі успішно на найвищому рівні тогочасного англійського футболу, але який було ліквідовано внаслідок скандалу, пов'язанного з нелегальними виплатами гравцям. І, хоча "Лідс Юнайтед" не є юридичним або ще якимось наступником "Лідс Сіті", нині існуючий клуб "народився" саме внаслідок ліквідації "Сіті". Другу спробу відновити клуб під назвою "Лідс Сіті" було зроблено 1924 року. Відомо лише, що цей клуб був непрофесійний, пограв три роки в Йоркширській Лізі й припинив своє існування. І, нарешті, нинішнє пришестя сталося в 2005 році, в результаті злиття трьох дуже аматорських і не дуже успішних (коли вони грали окремо) клубів - Adel Fc, Abbey Grange та Leeds City Vixens. Згідно офіційного сайту клубу "Назву "Leeds City FC" було обрано навмисно, аби показати амбіції нового клубу". Вони сподіваються написати нову історію. Поживемо, побачимо. Новостворений Leeds City FC грає на Adel War Memorial, в районі Ейдл в північній частині міста.
Подорож лігами футбольної піраміди Англії можна продовжувати майже до нескінченності, але на одинадцятому рівні я вирішила зупинитися. Далі продовжувати дослідження дуже важко, хіба що ходити по пабах, коледжах або просто парках міста й розпитувати у місцевих: чи не граєте ви часом в якій-небудь лізі? Найнижчим рівнем англійського футболу (я маю на увазі офіційні матчі), який мені довелося бачити на власні очі, був дев'ятий - матчі шеффілдських команд "Халлам" та "Шеффілд". Це та ліга, де зараз грає Farsley A.F.C. Втім, хто зна до яких футбольних низин доведе мене моя цікавість в майбутньому?
Серед українських вболівальників, які цікавляться футболом інших країн, є такі, що просто полюбляють дивитися красивий й високоякісний футбол, а також такі, що вболівають за іноземний клуб в залежності від того, хто краще грає й став чемпіоном минулого сезону. Останніх зазвичай жартома називають "глоріхантерами" (від англійського glory hunter - "мисливець за славою"). А є й такі, яким гра команди з далекого краю припала настільки до душі, що вони залишаються вірними фанами клубу незважаючи на всі його злети й падіння.
"Лідс Юнайтед", можливо, є найяскравішим таким прикладом. Клуб, з яким років десять тому рахувалися не тільки в Прем'єр Лізі, але й в Європі, скотився був до третього дивізіону, з якого вибрався не без труднощів лише минулої весни. Незважаючи на це, фанів "Лідса" на пострадянському просторі не меншає. Як мінімум два жвавих та однаково популярних російських сайти вболівальників цього йоркширського клубу є яскравим тому свідченням. Насправді вболівальників "Лідса" ще більше, ажде не всі з них заходять на інтернет-форуми. Один з таких фанів "Лідса" є не тільки завсідником цих сайтів, але й долає сотню-іншу кілометрів Україною в подорожах до іншого міста, аби разом із однодумцями подивитися рідкісні трансляції матчів улюбленої команди. Якось допитливість цього фана пішла далі "всемогутніх Лідс Юнайтед" й він вирішив поцікавитись, а хто ж в місті Лідсі є другою командою (а може ще й третя є, й інші?) і в яких лігах вони грають. Спеціально для цього українського фана "Лідс Юнайтед" - огляд футбольних команд міста Лідс.
А й справді, подумала я ... Лідс відомий, як місто однієї команди. Тобто порівнянно з Манчестером, Ліверпулем, Бірмінгемом, Шеффілдом (про Лондон я помовчу) ви ніколи не почуєте "лідсовське дербі". Принаймні я такого ніколи не чула, навіть за ті роки, які мешкаю в Англії. Отже, який він, футбол Лідса поза межами "великих й всемогутніх "білих"? Моє дослідження принесло наступні результати (за порядком поступового зниження в класі цих команд, абсолютно всі з них аматорські й до професійного футболу поки що не наближаються):
1. Guiseley AFC ("Ґайзлі"), прізвисько Lions - "леви". Місткість стадіону Nethermoor Park - 3000 (з них лише 300 - сидіння). Шостий рівень загальної англійської футбольної піраміди, або другий рівень непрофесійного футболу - Blue Square North (зазвичай ця ліга була відома як Conference North). Над цією лігою знаходиться Blue Square Premier, а далі вже професійний футбол). Таким чином зараз "Ґайзлі" є найближчим "переслідувачем" "Лідс Юнайтед"!
У мене були деякі вагання, чи відносити цей клуб до міста Лідс, бо ця місцевість - чи то село, чи навіть містечко, чи тепер вже просто район - стоїть якось відокремлено від міста: поміж Ґайзлі та Лідсом розмістився аеропорт. Але Ґайзлі розташований на території, що офіційно підпорядковується Лідсу. Тож включаємо їх до списку.
Рік заснування клубу - 1909. Перший виграний трофей - 1913 (Wharfedale League). Все своє життя "леви" грали в аматорських лігах, які час від часу змінювали формат. Грали доволі успішно, іноді підвищуючись в класі, доволі часто граючи в пів-фіналах та фіналах кубків для непрофесійних клубів, виграючи деякі з них. Так, наприклад, в сезоні 1990/91 "Ґайзлі" виграв FA Vase (це "Кубок Англії" для аматорів). Фінальний матч проти "Ґрезлі Роверз" проходив на Уемблі, і закінчився з результатом 4-4. В повторному поєдинку на Брамалл Лейн в Шеффілді сильнішими виявився "Ґайзлі" (3-1). Теоретично "Ґайзлі" може зіграти в Кубку Англії проти "Лідса". А якщо спуститися на землю і подивитися на статистику, то цей клуб долав кваліфікацію й проходив максимум до першого раунду Кубку Англії лише двічі в своїй історії - в сезонах 1991/92 та 2002/2003. Минулого сезону "леви" стали чемпіонами Northern Premier League завдяки своїй перемозі над "Аштон Юнайтед" в останньому матчі сезону та результатам найближчих переслідувачів. Таким чином вони й потрапили до Conference North.
2. Farsley A.F.C. ("Фазлі"), прізвисько The Villagers - "селяни" (дослівно "мешканці села"), також Celts - "кельти". Місткість стадіону Throstle Nest - приблизно 4000 (з них 400 - сидіння). Дев'ятий рівень англійського футболу (п'ятий аматорський) - Northern Counties East Football League Premier Division. Ліга північних графств, східний регіон - Прем'єр Дивізіон. Якщо підходити до справи дуже бюрократично, то по документах дата народження цього клубу - 2010 рік. Насправді ж, це просто новий формат і нова назва спочившого в результаті банкрутства Farsley Celtic.
"Фазлі Селтік" було засновано в 1908 році в селі Фазлі, що знаходиться географічно посередині між Лідсом та Брадфордом. Тепер вже Фазлі є районом міста Лідс. В першій половині двадцятого сторіччя "Фазлі Селтік" грав в місцевій лізі Лідса, а після Другої Світової, в сезоні 1949-50, підвищився в класі до Йоркширської Ліги. Впродовж наступних 30 років "селяни" не тільки не вилітали з цієї ліги, але й двічі ставали чемпіонами (1959/60 та 1968/69), але на наступний рівень їх не пускали через невідповідність стадіону вимогам вищої за рівнем ліги. В 1982 році аматорські ліги Англії було переформатовано, "Фазлі Селтік" опинився в одному з регіональних підрозділів і вже в 1984/85 став чемпіоном, здобувши право перейти на рівень вище. Пройшло ще два роки, і "селяни" знову підвищилися в класі. Далі були роки посередньості, проте стабільної.
Щодо успіхів в Кубку Англії, як і "Ґайзлі", найвищим досягненням "Фазлі Селтік" стали два подолання кваліфікації й виходу до першого раунду Кубку. В 1974 році "селяни" грали на Елланд Роуд (!) проти "Транміер Роверз" в присутності 11 000 глядачів. Результат 2-0 на користь "Транміер". Вдруге це сталося в сезоні 2006/07, коли "селяни" героїчно утримали свої ворота сухими в матчі проти "МК Донс", матч закінчився з рахунком 0-0, але програли повторний поєдинок 2-0.
Починаючи з сезону 2003/04, "Фазлі Селтік" набрав обертів і рухався вгору, переходячи з однієї ліги в іншу. В 2007 році клуб дійшов аж до самої Конференції, нинішньої Blue Square Premier, тобто найвищої ліги непрофесійного футболу. Того року відстань між "Фазлі Селтік" та "Лідс Юнайтед" (який на той час перебував в Лізі 1) скоротилася до двох ліг! Щоправда протрималися "селяни" там лише один сезон, вилетівши до Blue Square North, де зараз грає вищезгаданий "Ґайзлі". В липні 2009 року до "Фазлі Селтік" прийшла така відома мешканцям Лідса футбольна "адміністрація" з нагадуванням клубу про фінансові правила гри. Першим вердиктом стала заборона "Фазлі Селтік" грати в цій лізі, але після другого розгляду клуб все ж розпочав сезон, проте з -10 очками. Команда швидко подолала 10-очкову перепону, але переговори між президентом клубу Джоном Палмером та адміністраторами не принесли позитивних результатів, і вже у вересні 2009 року "Фазлі Селтік" офіційно припинив своє існування, а результати команди в тому сезоні було анульовано.
Замість "кельтів" на тому ж місці, під тим же керівництвом в особі Джона Палмера, в 2010 році постав "новий" клуб Farsley A.F.C., якому було дозволено розпочати свою історію в прем'єр дивізіоні Northern Counties East League.
Цікавий факт. В 2007 році, на хвилі успішних виступів команди, тодішній голова правління клубу Анді Фьорбанк подумував перейменувати Farsley Celtic на щось інше, аби там було слово Leeds. Мовляв, ми ростемо й стрімко рухаємося в напрямку професійного футболу, а ніхто не знає, хто такі й звідки ці "Фазлі Селтік". А якщо в назві буде Лідс, то й фанів побільшає. Серед можливих варіантів називали FC Leeds, Leeds Celtic або FC Leeds FC. В останньому варіанті перші дві букви "FC" означали б "Farsley Celtic", а не "football club". Анді Фьорбанк пішов з посади голови клубу в березні 2009 року, а в нинішнього керівництва, я думаю, голови зайняті іншими проблемами.
3. Northern Counties East League, Перший Дивізіон. Рівнем нижче, тобто в десятому прошарку англійської футбольної піраміди (шостому аматорському), грають ще два клуби з Лідса - Leeds Carnegie та Yorkshire Amateur A.F.C.
"Лідс Карнегі". Місце прописки - той самий район Фазлі й той самий стадіон Throstle Nest. Якщо ви введете назву Leeds Carnegie в пошукові системи інтернету, ви в першу чергу потрапите на сторінки регбійної та футбольної жіночої команд з такою самою назвою. Щодо футбольної чоловічої команди, вона з'явилася нещодавно, в 2004 році. Відрізняється вона від багатьох інших на цьому рівні аматорського футболу своїм незвичним форматом. "Лідс Карнегі" - команда університету Leeds Metropolitan University. За неї грають лише або чинні студенти, або нещодавні випускники, віком 19-21 років. "Лідс Карнегі" - проект розвитку молодіжного спорту місцевого університету. Окрім Першого Дивізіону вищезазначеної ліги, ця команда також бере участь в змаганнях між учбовими закладами. Графік "Лідс Карнегі" настільки насичений, що протягом сезону вони грають понад 50 матчів.
"Йоркширські Аматори" (Yorkshire Amateur A.F.C.), прізвисько "Аммаз" ("Ammers" або "Ammas"). Стадіон Bracken Edge в районі Chapel Allerton, що на півночі від центру міста. Клуб було засновано 1918 року, а свої перші матчі (це були дружні зустрічі) "аматори" почали грати в 1919 році на Елланд Роуд, коли стадіон звільнився в зв'язку з розпуском Leeds City FC. В 1920 році клуб вирішив, що цей стадіон їм не підходить (завеликий?) й продали його новостворенному тоді Leeds United AFC. В 1920 році "Аммаз" стали першим британським клубом, який провів турне по Латвії й Естонії. Найбільш успішним в історії клубу були 1920-30 роки. То були часи, коли ці аматори з Лідса збирали до 3000 глядачів на деякі свої матчі. В 1930-х роках команда була настільки добре укомплектована, що до основного складу не потрапляли деякі гравці аматорської національної збірної. На сьогоднішній день "Йокришрські Аматори" виступають дещо посередньо, але пишаються своєю юніорською школою, в якій вирощують кадри для основного складу. В минулому випускники ціє школи були помічені в складах таких професійних клубів, як "ВБА" та "Суонзі Сіті". Чинний спортивний директор клубу, Грем Ходдер, має тренерську ліцензію УЄФА, а нещодавно реконструйований стадіон відповідає вимогам аматорської Прем'єр Ліги (Конференції). Тепер залишилося лише покращити результати на полі.
4. На цьому я не зупинилась, а пішла далі вниз по лігах. Наступний рівень - одинадцятий загальний, сьомий аматорський - West Yorkshire League Premier Division. Раніше ця ліга називалася The Leeds League, і цим, мабуть, все сказано. Чи не половина клубів цього дивізіону з Лідса: Whitkirk Wanderers, Beeston St Athony, Aberford Albion, Bardsey, Rothwell, Leeds City FC. З цього переліку мою увагу привернули лише два клуби - Beeston St Anthony ("Бістон Сейнт Антоні") та Leeds City FC.
Перший привернув увагу своїм географічним розташуванням. Він знаходиться в районі Бістон, приблизно за квартал до Елланд Роуд, тобто найближчий клуб до "Лідс Юнайтед" в географічному плані.
Другий - назвою. Це третє в історії явлення футбольного клубу під назвою Leeds City FC. Перше пришестя відоме всім фанам "Лідс Юнайтед". Це той "Лідс Сіті", який проіснував з 1905 по 1919 рік, грав на Елланд Роуд, іноді грав доволі успішно на найвищому рівні тогочасного англійського футболу, але який було ліквідовано внаслідок скандалу, пов'язанного з нелегальними виплатами гравцям. І, хоча "Лідс Юнайтед" не є юридичним або ще якимось наступником "Лідс Сіті", нині існуючий клуб "народився" саме внаслідок ліквідації "Сіті". Другу спробу відновити клуб під назвою "Лідс Сіті" було зроблено 1924 року. Відомо лише, що цей клуб був непрофесійний, пограв три роки в Йоркширській Лізі й припинив своє існування. І, нарешті, нинішнє пришестя сталося в 2005 році, в результаті злиття трьох дуже аматорських і не дуже успішних (коли вони грали окремо) клубів - Adel Fc, Abbey Grange та Leeds City Vixens. Згідно офіційного сайту клубу "Назву "Leeds City FC" було обрано навмисно, аби показати амбіції нового клубу". Вони сподіваються написати нову історію. Поживемо, побачимо. Новостворений Leeds City FC грає на Adel War Memorial, в районі Ейдл в північній частині міста.
Подорож лігами футбольної піраміди Англії можна продовжувати майже до нескінченності, але на одинадцятому рівні я вирішила зупинитися. Далі продовжувати дослідження дуже важко, хіба що ходити по пабах, коледжах або просто парках міста й розпитувати у місцевих: чи не граєте ви часом в якій-небудь лізі? Найнижчим рівнем англійського футболу (я маю на увазі офіційні матчі), який мені довелося бачити на власні очі, був дев'ятий - матчі шеффілдських команд "Халлам" та "Шеффілд". Це та ліга, де зараз грає Farsley A.F.C. Втім, хто зна до яких футбольних низин доведе мене моя цікавість в майбутньому?
05 вересня 2010
Зайвий трофей: Шеффілд Уенсдей - Ноттс Каунті 2-1
Ганебний виступ збірної Англії на ЧС-2010 майже забуто як страшний сон, й мільйони англійських вболівальників з готовністю переключилися на нові перегони. З новими сподіваннями, з новими очікуваннями чогось приємного, на кшталт чемпіонства чи виграшу кубку, чи хоча б просто пам'ятних перемог в сезоні. Щодо збірної Англії, яка вже розпочала нову кваліфікаційну кампанію, про неї варто буде поговорити після наступного вівторка, тобто коли буде відомий результат другого відбіркового матчу.
Для мене ж особистим відкриттям сезону наживо став візит на Хіллсборо 1 вересня цього року на матч Трофею Футбольної Ліги або "Джонстонс Пейнт Трофі" (Johnstone's Paint Trohpy, далі просто JPT) між "Шеффілд Уенсдей" та "Ноттс Каунті".
JPT, на моє переконання, є непорозумінням англійського футболу. Українським вболівальникам, а також їхнім братам усього світу, добре відомий Кубок Англії (FA Cup) - найстаріший існуючий футбольний турнір світу. Також відомий Кубок Ліги (League Cup), який зараз називається Carling Cup, хоча всі розуміють, що великого престижу цей другий кубок вже немає, а лише створює зайве навантаження на гравців команд, яким доводиться грати паралельно в декількох турнірах.
Кубок Англії - це кубок для всієї футбольної Англії. Боротьбу за нього ведуть як команди найнижчих любительських ліг, невідомих світовому загалу, а то навіть і багатьом англійцям, до найвищого рангу, тобто Прем'єр Ліги. Це означає, що теоретично команда якоїсь фабрики з маловідомого маленького села може зіграти з, наприклад, "Челсі" на Стамфорд Бридж. За умови, якщо ця фабрична команда дійде до тієї стадії, коли до Кубку підключаться чинні чемпіони. Малоймовірно. Ще цікавіше, якщо за жеребом "Челсі" доведеться їхати грати в те село. То вже справжнє свято для всіх місцевих мешканців, а також мить слави на декілька годин, коли їх показуватимуть по телевізору на всю країну. В результаті, як ми знаємо, ця казка для футболістів-аматорів з якого-небудь "Ретфорда" чи "Ґілфорда" закінчується відносно швидко: більшість з них не долають навіть кваліфікацію, а Кубок забирають все ті ж "Челсі" або "МЮ", або ще хтось з Прем'єр Ліги. В найкращому випадку (в розумінні сенсації) фіналістом цього турніру може стати клуб з Чемпіоншіпу.
Кубок Ліги - це кубок, в якому беруь участь лише клуби чотирьох професійних ліг - Прем'єр Ліги, Чемпіоншіпа, Ліги 1 та Ліги 2. Загалом фуболістам, скажімо "Болтона", має бути все одно, зіграють вони з "Портсмутом" в Кубку Англії чи в Кубку Ліги. Лише історичний престиж та місце в Лізі Європи, гарантоване переможцю цього турніру, змушує тренерів та гравців відповідальніше поставитись до Кубку Англії. Спробуй пояснити гравцям топ-клубів (і вмотивувати їх) навіщо їм грати зайвий виснажливий матч нікому не потрібного кубку, якщо вони мають достатньо роботи в лізі, в Кубку Англії, а також в Лізі Чемпіонів чи Лізі Європи. Єдиним виправаданням цього турніру я бачу лише його втішність для, скажімо, "Ліверпуля", який вважається топ-клубом, але вже двадцять років не може виграти чемпіонський титул та вигравав Кубок Англії лише два рази в останні п'ятнадцять років. В такому випадку для мерсисайдців Кубок Ліги може стати втішним трофеєм - хоч щось виграти в сезоні. Втім, у випадку з "Ліверпулем" ситуація однакова в обох кубках.
JPT розігрують між собою клуби-мешканці двох найнижчих професійних ліг, тобто Ліги 1 та Ліги 2. Навіщо? Адже ці клуби вже й так ведуть боротьбу в лізі, а також змагаються за вищезгадані Кубок Англії та Кубок Ліги. Насправді ж, їм "не світить" ані перший, ані другий трофеї. Отже JPT - це реальний шанс виграти хоч що-небудь в своїй історії для таких клубів як, наприклад, "Лінкольн Сіті" або "Рочдейл". Останній провів в Лізі 2 цілих 36 років, ані вилітаючи, ані підвищуючись, і нічого не виграючи весь цей час.
Щодо "Шеффілд Уенсдей", клубу, який щойно вилетів до Ліги 1 після п'яти років перебування в Чемпіоншіпі, і ставить собі за мету повернутися туди якомога швидше, участь в трьох кубках є зайвим навантаженням. Для фанів "сов" власне необхідність участі в цьому турнірі може навіть стати принизливим нагадуванням того, наскільки низько спустився їхній доволі великий клуб. Це я відчула на собі, коли "Лідс" вилетів в Лігу 1. Власне, лише тоді я й дізналася про існування цього JPT.
Отже, цього разу в першому раунді Трофею жереб звів "Шеффілд Уенсдей" з "Ноттс Каунті". Клуб, який навесні вилетів з Чемпіоншіпа, й намагається миттєво туди повернутися, і клуб, який тільки-но прибув до Ліги 1 з нижчого дивізіону, і робитиме всі спроби тут затриматися й не вилетіти туди, звідки прибув, а при нагоді навіть спробувати пробитися нагору. Знову спадає на думку запитання: навіщо їм обом цей трофей, коли треба вирішувати важливіші задачі? Як доказ до моїх здогадок, знайшла на одному з форумів незвичайну розмову між фанами цих клубів: "Сподіваюся, ви у нас виграєте", "Та ні, прошу, після вас. Вигравайте, лише з невеликим рахунком, й проходьте далі". Головний тренер "Уенсдей" Алан Ірвін побідкався на драконівські правила турніру - він має виставити на гру не менш, як шість гравців основи.
- Я вважаю, що ніхто не має права диктувати тренерові, кого виставляти на гру. Я розумію, звідки це правило - вони не хотять втратити престиж змагання ... - заявив Ірвін.
А як же ж! Була б його воля, виставив би резерв, а то й дитячу академію.
Керівництво клубу в свою чергу, аби заохотити вболівальників відвідати це видовище ввечері посеред тижня, знизило ціни на квитки до нереальної позначки. Вболівальники охоче відгукнулись на цю пропозицію й довелося відкривати більш, ніж одну трибуну (!). Усього на матчі було присутньо 10,5 тис. глядачів, з них приблизно дів-три сотні фанів "Ноттс Каунті".
Незважаючи на низький статус турніру, атмосфера на стадіоні була гарна, фани "сов" жваво підтримували своїх - співи, аплодування й скандування. Настрій у них зараз пречудовий. Після поневірянь, програшів і взагалі важкого попереднього сезону, вилетівши до Ліги 1 вони, саме тут і зараз, почуваються чемпіонами. "Уенсдей" зараз очолюють турнірну таблицю і на момент матчу проти "сорок" не програли в лізі жодного матчу. Про що фани нагадували супротивнику своїми співами. Ледь матч розпочався, як "Шеффілд Уенсдей" помчали стрімголов в атаку, просто розриваючи всі оборонні лінії "сорок". В результаті м'яч опинився в воротах "Ноттс Каунті" вже на другій хвилині. Гол забив Джеймс О'Коннор завдяки чудовому прострілу Тіля в штрафний майданчик на Седжвіка, який в свою чергу, відкинув м'яча на О'Коннора. На цьому "сови" не зупинилися, продовжили накручувати суперників один за одним. "Ноттс Каунті" чинили супротив як могли, навіть пробували вдарити по воротах, але було видно, що могли вони небагато. Складалося враження, що грають команди з різних ліг, настільки слабо виглядали "сороки" в індивідуальних протистояннях. Як команда, треба віддати їм належне, вони виглядали згуртовано й вмотивовано, здається грали по максимуму. Перевага "Уенсдей" в класі знову втілилася в забитий гол. На 14 хвилині знову відзначився О'Коннор, який святкував в цей день 31-річчя. За весь минулий сезон О'Коннор забив всього три голи в 44 матчах.
В цю мить мені пригадався торішній візит на Хіллсборо, також на кубковий матч, коли "Шеффілд Уенсдей" розтрощив "Рочдейл" 3-0 і пів-матчу було дивитися нецікаво, бо інтригу було поховано вже на 50 хвилині. Як для нейтрала на цьому матчі, перспектива для мене вимальовувалася не дуже яскрава. На щастя "Ноттс Каунті" не здавалися і вперто намагалися грати в свою гру, і при нагоді сходити в атаку. Вже за кілька хвилин "сороки" отримали право на штрафний на самісінькому куті штрафного майданчика (хоча, як на мене, там мав бути пенальті) і Дейвіс закрутив красеня-м'яча під дальню штангу, обвівши при цьому стінку суперника. Тут в мене вирвалося мимоволі захоплююче "Вау!" і вмить довелося нагадати собі не радіти відкрито вдалим діям гостей, бо сиділа я прямо посеред смугастого біло-синього натовпу. З'явилася надія на відновлення паритету. Виявилося, що й "сороки" володіють певною індивідуальною майстерністю. Втім, до кінця першого тайму "сови" так само володіли ініціативою, постійно загрожуючи воротам суперника, так само переграючи "сорок" в швидкості і точності пасу. На вістрі нападу у "Уенсдей" грав Тудгай, пару разів небезпечно пробив по воротах. Чимало атак "сови" будували лівим флангом, видаючи гарні паси на Гарі Тіля, який демонстрував солідну швидкість й майстерність, незважаючи на досить солідний, як для футболу, вік - 32 роки. Втім, вся ця перевага в голи не втілилася. А над цією проблемою реалізації вже мусить замислитись головний тренер і фани команди. Хоча, фанів, здається це не турбувало. Їх все влаштовувало, вони жваво вітали кожну атаку, або пас, або успішну гру в захисті, як і годиться фанам. Неприємною подією першого тайму для фанів "сов" стала травма й заміна Седжвіка на Міллера, але тепер вже з'ясувалося, що травма незначна.
Не знаю, що казав в перерві головний тренер "Ноттс Каунті" Крейг Шорт своїм гравцям і як їх налаштовував, але в другому таймі загальна картина змінилася, і не на користь "Шеффілд Уенсдей". По перерві "сороки" зібралися з силами, зібрали воєдино всю свою волю й характер і почали йти на штурм. Як могли, так і атакували. Не все вдавалося, але все частіше вони створювали для себе реальні нагоди зрівняти рахунок. Особливо небезпечно для суперника виглядали їхні стандарти, також доволі добре увійшов у гру нападник "сорок" Крейг Уесткарр, який замінив Хаббінса. Ставало зрозуміло, що не тільки з реалізацією, але і з захистом не все так чудово у "сов", і про чемпіонство поки що думати зарано. Заміна "Уенсдей" на 68 хвилині в особі Ніла Меллора (замінив Моррісона) викликала бурхливу позитивну реакцію в лавах шеффілдських фанів. Меллор тільки-но прибув до стану "Уенсдей" на початку цього сезону. Права на нього належать "Престону", але гратиме Меллор в Шеффілді в оренді до кінця сезону. Популярності цьому нападнику додають деякі біографічні факти. Ніл народився в Шеффілді (ну, як же ж вони можуть його не любити!) і є вихованцем академії "Ліверпуля" (що звучить дуже солідно!); він навіть відзначився за "червоних" голом у ворота "Олімпіакоса" в сезоні 2004/05. За "Уенсдей" цього сезону Меллор вже встиг забити пару голів. Але не в цьому кубковому матчі.
Протягом другого тайму як "Уенсдей", так і "Ноттс Каунті" мали чудові нагоди забити гол й докорінно змінити хід поєдинку. В мене до останніх секунд жебріла надія, що "сороки" зрівняють, тоді я би побачила серію післяматчевих пенальті - захоплююче видовище для нейтрала. Адже змогли вони декілька днів тому оговтатися в матчі проти "Борнмута": програючи 3-0 на 28 хвилині, вони таки закінчили гру внічию!
Врешті решт, в другому таймі матчу на Хіллсборо обом командам забракувало влучності. Десять з лишком тисяч місцевих фанів зітхнули з полегшенням, коли суддя просигналізував закінчення поєдинку. Адже, хоч цей трофей і не потрібний, і знову зайві відволіканні від завдання номер один, але перемога завжди є справою честі.
Після цього поєдинку, в своїх чергових матчах ліги, "Шеффілд Уенсдей" зазнав своєї першої поразки в гостях у "Брентфорда" (1-0). А "Ноттс Каунті" вдома "виніс" "Йовіл" з рахунком 4-0. З цих чотирьох голів, три - на рахунку загдуваних вище Уесткарра й Дейвіса.
Наступним суперником "сов" в JPT стане близький географічний сусід - "Честерфілд".
08 червня 2010
Сезон 2009/10: післямова
Вчора ввечері вся футбольна Англія полегшено зітхнула - зіграно останній тренувальний матч-розігрів в Південній Африці й ніхто при цьому не травмувався. Поки що єдиною втратою збірної так і залишається Ріо Фердінанд, який тепер на милицях виконує роль талісмана команди.
Перед тим, як повністю зануритися за декілька днів у найбільше свято футболу (на жаль чуже свято, без України, і ми спостерігатимемо його на нейтральній відстані), хочеться все ж поставити крапку в розділі минулого сезону. Багато цікавих подій відбулося, невисвітлених в цьому блозі, але всі вони потрапляли до новин на багатьох ресурсах. Мені ж найцікавіше повернутися до власних прогнозів, зроблених минулого літа перед початком сезону, і порівняти з результатами. Гаразд, власні прогнози ґрунтувалися чималою мірою на аналітичній роботі англійських експертів, та все ж увінчувалися особитою думкою.
Найбільшим, абсолютним і зовсім не експертним "прольотом", який просто таки кидається у вічі, є мій прогноз щодо "Ньюкасла". З точністю до навпаки! Тим веселіше. Як же ж було б нудно дивитися футбол, якби всі прогнози збувалися! У випадку з "Ньюкаслом" мені з голови тоді не йшов приклад з "Лідсом". "Великий клуб!", "яка історія!", "не заслуговує бути поза Прем'єр Лігою!" - таке можна було почути скрізь декілька років тому про йоркширців. А як же ж покотилися донизу! Нарешті, ледь вишкреблись з Ліги 1. А ще, додати приклади "Саутгемптона" та "Чарльтона", сумна виходила картина. Натомість, "Ньюкасл" просто "виніс" весь Чемпіоншіп разом узятий - 102 очки за сезон. Та про все за порядком.
Прем'єр Ліга
Прогноз знаходиться тут
Зупиняюсь на найцікавіших моментах.
Першим незбувшимся прогнозом виявилося моє упереджене ставлення до самої Прем'єр Ліги, яка на той момент здавалася дещо нудною, бо "спрогнозувати, хто буде в фаворитах Прем'єр Ліги цього сезону може навіть людина, яка взагалі не дивиться футбол". Безліч голів та непередбачувані результати - все це розвіяло мою нудьгу.
Та найбільше розвіяв нудьгу "Ліверпуль". Просто таки потішив усіх, окрім власних вболівальників. Авжеж, їм не до сміху. Якби "Ліверпуль" просто не виграв Прем'єр Лігу, як про те мріяло пів-міста та безліч прихильників по всьому світу, це нікого б не здивувало. Але, провести сезон настільки блідо й провально, завершити на 7-му місці та без жодного, хоч будь-якого, трофею! Таке не передбачиш.
В чемпіонство "Арсенала" практично не вірилося, але він залишається надійно в четвірці, на відміну від вищезгаданих мерсісайдців. Про "Челсі" та "Манчестер Юнайтед" можна й не говорити, бо тут - жодних сюрпризів.
Під пильною увагою цього сезону знаходився "Манчестер Сіті". Запитання в моєму пості було "чи зможе "Манчестер Сіті" потіснити когось з вищенаведених з топ-четвірки?". Відповідь: ні, не зміг. І у власників таки не вистачило терпіння на Марка Хьюза. Замість "Сіті" в четвірку увірвався "Тотенхем". Браво, Реднап!
Щодо всіх інших клубів, тут майже все збігається, сюрпризів немає: "Портсмут" практично не мав шансів на виживання, "Бернлі" повернулися з небес на землю. Третім зайвим, тобто зайвим в ПЛ, став "Хал Сіті". Теж не сюрприз, хоча на його місце претендували ще декілька клубів. З них можна порадіти за "Вулверхемптон" з Міком Маккарті, адже на кону була тренерська кар'єра. Після жахливого провалу і з "Сандерлендом" 2005-6 років, Маккарті ледь не повторив це анти-досягнення з "Вовками". Власне "Сандерленд" закінчив сезон доволі успішно. Його 13-те місце можна вважати успіхом, годі й казати про "Стоук" на 11-му.
Чемпіоншіп
Прогноз тут
Окрім вищезгаданого "Ньюкасла", ще декілька клубів звели мої прогнози щодо Чемпіоншіпа майже нанівець. За таку непередбачуваність я його й люблю. Ну, хто б міг подумати - "Блекпул" виходить в ПЛ по закінченні сезону!!! Він же мав бути в черзі на виліт! Ось, цитата: "... цього року більші шанси на виліт мають "Барнслі", "Блекпул" та "Сканторп Юнайтед". З цих трьох лише останній клуб наблизився дещо до моїх пророкувань, від вильоту його врятували зайві 5 очок.
А ось іще одна цитата: "Фаворитами Чемпіоншіпа сезону 2009/10 можна вважати "Редінг", "Іпсвіч Таун" та "Вест Бромвіч Альбіон". Можливо, ще можна було б додати сюди "Шефілд Юнайтед", "Мідлсбро" та "Престон Норт Енд", але тільки в якості претендетів на зону плей-офф."
І що ми маємо?
Порадував лише "Вест Бром".
"Редінг" - 9-те місце, сім очок не вистачило до плей-офф.
"Іпсвіч" - 15-те місце!
"Шефілд Юнайтед" - лише трошки не дотягнув до плей-офф, лише 5 очок.
"Мідлсбро" - 11-те місце.
"Престон" - 17-те місце!!
Замість цього до плей-офф потрапили "Нотінгем Форест", "Кардіф", "Лестер" та "Блекпул". Виправдати такі прогнози можу своїми ж численними попердженнями про непередбачуваність Футбольної Ліги.
Ліга 1
Прогноз тут
З Лігою 1 в мене вийшло краще, ніж з Чемпіоншіпом, але й тут не без несподіванок. До початку сезону я відводила "Норвічу", який став чемпіоном достроково з відривом в 9 очок, місце в середині таблиці. Ось так.
"Лідс" не підкачав. Нарешті! Щоправда, промоушн "Лідса" викликав не стільки радості, скільки відчуття неймовірного полегшення. Такими темпами, як команда відіграла першу половину сезону, вона мала ставати чемпіоном достроково. А в квітні-травні вже здавалося, що гравці в Чемпіоншіп не хотять і їх туди хтось тягне силою. Для вболівальників дуже важливо було запастись валідолом, якого, здавалося, не вистачить. Якби не вимучена перемога в останньому матчі, що закріпила другу сходинку за "Лідсом", можна було б про "Уемблі" й не думати, бо "Лідс" та плей-офф - речі несумісні.
"Мілуол", "Чарльтон" та "Хадерсфілд" підтвердили мої прогнози, потрапивши в плей-офф. З цих трьох "Мілуол" був явним фаворитом, він і отримав третю путівку до Чемпіоншіпу.
Двоє з аутсайдерів також "виправдали очікування" - "Уікомб" та "Стокпорт".
Отак, підвевши риску під англійським сезоном 2009/10, можу тепер спокійно насолождуватися всесвітнім футбольним святом в Африці. Хоча, як же можна спокійно, коли мешкаєш в країні, збірна якої є учасником того свята, в країні, яка не вболіває, а навіть хворіє футболом? Отже, зовсім спокійно не вийде.
Перед тим, як повністю зануритися за декілька днів у найбільше свято футболу (на жаль чуже свято, без України, і ми спостерігатимемо його на нейтральній відстані), хочеться все ж поставити крапку в розділі минулого сезону. Багато цікавих подій відбулося, невисвітлених в цьому блозі, але всі вони потрапляли до новин на багатьох ресурсах. Мені ж найцікавіше повернутися до власних прогнозів, зроблених минулого літа перед початком сезону, і порівняти з результатами. Гаразд, власні прогнози ґрунтувалися чималою мірою на аналітичній роботі англійських експертів, та все ж увінчувалися особитою думкою.
Найбільшим, абсолютним і зовсім не експертним "прольотом", який просто таки кидається у вічі, є мій прогноз щодо "Ньюкасла". З точністю до навпаки! Тим веселіше. Як же ж було б нудно дивитися футбол, якби всі прогнози збувалися! У випадку з "Ньюкаслом" мені з голови тоді не йшов приклад з "Лідсом". "Великий клуб!", "яка історія!", "не заслуговує бути поза Прем'єр Лігою!" - таке можна було почути скрізь декілька років тому про йоркширців. А як же ж покотилися донизу! Нарешті, ледь вишкреблись з Ліги 1. А ще, додати приклади "Саутгемптона" та "Чарльтона", сумна виходила картина. Натомість, "Ньюкасл" просто "виніс" весь Чемпіоншіп разом узятий - 102 очки за сезон. Та про все за порядком.
Прем'єр Ліга
Прогноз знаходиться тут
Зупиняюсь на найцікавіших моментах.
Першим незбувшимся прогнозом виявилося моє упереджене ставлення до самої Прем'єр Ліги, яка на той момент здавалася дещо нудною, бо "спрогнозувати, хто буде в фаворитах Прем'єр Ліги цього сезону може навіть людина, яка взагалі не дивиться футбол". Безліч голів та непередбачувані результати - все це розвіяло мою нудьгу.
Та найбільше розвіяв нудьгу "Ліверпуль". Просто таки потішив усіх, окрім власних вболівальників. Авжеж, їм не до сміху. Якби "Ліверпуль" просто не виграв Прем'єр Лігу, як про те мріяло пів-міста та безліч прихильників по всьому світу, це нікого б не здивувало. Але, провести сезон настільки блідо й провально, завершити на 7-му місці та без жодного, хоч будь-якого, трофею! Таке не передбачиш.
В чемпіонство "Арсенала" практично не вірилося, але він залишається надійно в четвірці, на відміну від вищезгаданих мерсісайдців. Про "Челсі" та "Манчестер Юнайтед" можна й не говорити, бо тут - жодних сюрпризів.
Під пильною увагою цього сезону знаходився "Манчестер Сіті". Запитання в моєму пості було "чи зможе "Манчестер Сіті" потіснити когось з вищенаведених з топ-четвірки?". Відповідь: ні, не зміг. І у власників таки не вистачило терпіння на Марка Хьюза. Замість "Сіті" в четвірку увірвався "Тотенхем". Браво, Реднап!
Щодо всіх інших клубів, тут майже все збігається, сюрпризів немає: "Портсмут" практично не мав шансів на виживання, "Бернлі" повернулися з небес на землю. Третім зайвим, тобто зайвим в ПЛ, став "Хал Сіті". Теж не сюрприз, хоча на його місце претендували ще декілька клубів. З них можна порадіти за "Вулверхемптон" з Міком Маккарті, адже на кону була тренерська кар'єра. Після жахливого провалу і з "Сандерлендом" 2005-6 років, Маккарті ледь не повторив це анти-досягнення з "Вовками". Власне "Сандерленд" закінчив сезон доволі успішно. Його 13-те місце можна вважати успіхом, годі й казати про "Стоук" на 11-му.
Чемпіоншіп
Прогноз тут
Окрім вищезгаданого "Ньюкасла", ще декілька клубів звели мої прогнози щодо Чемпіоншіпа майже нанівець. За таку непередбачуваність я його й люблю. Ну, хто б міг подумати - "Блекпул" виходить в ПЛ по закінченні сезону!!! Він же мав бути в черзі на виліт! Ось, цитата: "... цього року більші шанси на виліт мають "Барнслі", "Блекпул" та "Сканторп Юнайтед". З цих трьох лише останній клуб наблизився дещо до моїх пророкувань, від вильоту його врятували зайві 5 очок.
А ось іще одна цитата: "Фаворитами Чемпіоншіпа сезону 2009/10 можна вважати "Редінг", "Іпсвіч Таун" та "Вест Бромвіч Альбіон". Можливо, ще можна було б додати сюди "Шефілд Юнайтед", "Мідлсбро" та "Престон Норт Енд", але тільки в якості претендетів на зону плей-офф."
І що ми маємо?
Порадував лише "Вест Бром".
"Редінг" - 9-те місце, сім очок не вистачило до плей-офф.
"Іпсвіч" - 15-те місце!
"Шефілд Юнайтед" - лише трошки не дотягнув до плей-офф, лише 5 очок.
"Мідлсбро" - 11-те місце.
"Престон" - 17-те місце!!
Замість цього до плей-офф потрапили "Нотінгем Форест", "Кардіф", "Лестер" та "Блекпул". Виправдати такі прогнози можу своїми ж численними попердженнями про непередбачуваність Футбольної Ліги.
Ліга 1
Прогноз тут
З Лігою 1 в мене вийшло краще, ніж з Чемпіоншіпом, але й тут не без несподіванок. До початку сезону я відводила "Норвічу", який став чемпіоном достроково з відривом в 9 очок, місце в середині таблиці. Ось так.
"Лідс" не підкачав. Нарешті! Щоправда, промоушн "Лідса" викликав не стільки радості, скільки відчуття неймовірного полегшення. Такими темпами, як команда відіграла першу половину сезону, вона мала ставати чемпіоном достроково. А в квітні-травні вже здавалося, що гравці в Чемпіоншіп не хотять і їх туди хтось тягне силою. Для вболівальників дуже важливо було запастись валідолом, якого, здавалося, не вистачить. Якби не вимучена перемога в останньому матчі, що закріпила другу сходинку за "Лідсом", можна було б про "Уемблі" й не думати, бо "Лідс" та плей-офф - речі несумісні.
"Мілуол", "Чарльтон" та "Хадерсфілд" підтвердили мої прогнози, потрапивши в плей-офф. З цих трьох "Мілуол" був явним фаворитом, він і отримав третю путівку до Чемпіоншіпу.
Двоє з аутсайдерів також "виправдали очікування" - "Уікомб" та "Стокпорт".
Отак, підвевши риску під англійським сезоном 2009/10, можу тепер спокійно насолождуватися всесвітнім футбольним святом в Африці. Хоча, як же можна спокійно, коли мешкаєш в країні, збірна якої є учасником того свята, в країні, яка не вболіває, а навіть хворіє футболом? Отже, зовсім спокійно не вийде.
11 лютого 2010
Знайомство з суперником: ФУЛХЕМ. Частина 2
ПЕРШУ ЧАСТИНУ ЧИТАЙТЕ ТУТ
Серед найяскравіших моментів 1970-х років в історії "Фулхема" було запрошення до команди старіючих зірок англійського футболу, завдяки яким і вдавалося утримувати пристойний за якістю рівень гри "котеджерів". Серед цих пенсіонерів були такі легенди, як Бобі Мур, Джордж Бест, Алан Малері та Родні Марш. Гадаю, що перші двоє не потребують окремих коментарів. Алан Малері та Родні Марш, власне, розпочинали в "Фулхемі". Після того, в 1964 році Малері приєднався до елітного на той час "Тотенхему", де й провів свою подальшу кар'єру до моменту повернення до рідного клубу в 1972 році. Марш покинув "Фулхем" в 1966 році й впродовж подальших десяти років грав за "КПР" та "Манчестер Сіті" до того, як повернутися на Крейвен Котедж. Обидва, Малері та Марш, були також гравцями збірної Англії. Із Муром та Малері в складі команди "Фулхем" дістався в 1975 році фіналу Кубку Англії, в якому він програв "Вест Хему" з рахунком 2-0. Нарешті "котеджери" перевершили свої власні пів-фінальні досягнення, але здобути сам трофей їм до сьогоднішнього дня так і не вдалося.
На кінець 1970-х закінчилися гучні підписання, закінчилися навіть скромні успіхи й у 1980 році "Фулхем" знову полетів вниз до Третього Дивізіону, як наслідок в команді відбулася зміна головного тренера. Очолив команду Малколм Макдоналд. Він побудував свою команду спираючись не тільки на досвідчених гравців, але й підписаши талоновиту молодь. Серед останніх можна загадати голкіпера Джері Пейтона й захисника Тоні Ґейла. Ця команда Макдоналда повернулася до Другого Дивізіону вже в 1982 році й одразу ж ледь не взяла штурмом елітний ешелон наступного сезону. Поразка від "Дербі Каунті" з рахунком 1-0 в останній день сезону 1982/83 посунула "Фулхем" на сходинку нижче й "котеджери" втратили право на вихід до еліти. Це була найкоротша відстань, на яку "Фулхему" вдалося наблизитися до Першого Дивізіону/Прем'єр Ліги за 33 роки їхньої там відсутності. За словами сучасників тієї команди, це був також найсильніший та найуспішніший склад з часів 1960-х.
Повторити спробу прорватися нагору наступного року завадили фінансові проблеми клубу внаслдіок яких почався розпродаж найкращих гравців. Проблеми нагромаджувалися одна за іншою: борги, зміна власників, боротьба за збереження Крейвен Котедж - останнє, що залишалося у фанів окрім знекровленої команди. Все це тривало впродовж 1980-х і початку 1990-х років. Збереження прописки на Крейвен Котедж вдалося завдяки зусиллям вболівальників, рух яких очолював колишній "котеджер", а потім вже й телеведучий, Джимі Хіл. Він зрештою став головою правління клубу. Але фінансові проблеми, а з ними й проблеми на полі, нікуди не ділися. Клуб знову подорожував поміж другим та третім прошарками англійського футболу, а в 1994 році й зовсім скотився в новостворений Четвертий Дивізіон. Найнижчої точки в своїй історії "Фулхем" сягнув в сезоні 1995/96 років, закінчивши його на 17 місці, ледь уникнувши вильоту з професійного футболу. Рятувати клуб було призначено Мікі Адамса. Йому вдалося реорганізувати команду й завершити наступний сезон на другому місці, таким чином забезпечивши вихід до наступної ліги. А далі справи почали йти лише на краще, хоча вже й без участі Мікі Адамса.
1997 рік став поворотним моментом в історії "котеджерів". Мільярдер Мохамед Аль-Фаєд викупив цей багатостраждальний клуб й пообіцяв повернення "Фулхема" до вищої ліги за п'ять років. Не знаю, як такі заяви тоді сприйняли фани й англійська публіка в цілому, але новий власник таки виконав свої обіцянки. Головні тренери в команді змінювалися в ці роки майже з блискавичною швидкістю - Рей Уілкінс, Кевін Кіґан, Пол Брейсвел, Жан Тіґана - але результат було забезпечено. Саме під керівництвом Тіґани в 2001 році "Фулхем" повернувся до найвищого дивізіону після 33 років відсутності. Того сезону "котеджери" стали чемпіонами дивізіону, який зараз називається Чемпіоншіпом, набравши 101 очко.
Інвестиції нового власника означали не лише підсилення складу команди, але й розвиток інфраструктури клубу. Так, наприклад було відреконструйовано стадіон й побудовано сучасну тренувальну базу. Всі ці фінансові вкладення забезпечили виживання "Фулхема" в Прем'єр Лізі, хоча іноді й не без труднощів. Протягом деяких останніх сезонів клуб боровся за виживання в Прем'єр Лізі, але в інших випадках досягав історичних для свого масштабу успіхів.
З успішних сезонів варто зазначити 2003/04, коли новопризначений на посаду головний тренер, улюбленець фанів Кріс Коулман, привів команду до рекордного на той час дев'ятого місця. Сезоном раніше, під керівництвом Тіґани, "Фулхем" виграв Кубок Інтертото, а з ним і право грати в Кубку УЄФА, де команда протрималася до третього раунду. То був перший похід "котеджерів" до Європи.
На сьогодні ж найвищим досягненням "Фулхема" в Прем'єр Лізі є сьоме місце в сезоні 2008/09, яке й надало йому право знову грати в Європі. Останнім часом в клубі спостерігається відносна стабільність. Головного тренера змінювали останній раз три роки тому й поки що немає жодних причин очікувати на цій посаді нові обличчя. Після декількох поразок в січні цього року, "котеджери" дещо виправилися, не програвши свої останні три матчі, два з них завершивши перемогою. Одним з найяскравших моментів цього сезону можна також вважати розгром, який влаштували "котеджери" чинним чемпіонам "Манчестер Юнайтед" в грудні - рахунок матчу 3-0.
Вищезгадана статистика навряд чи порадує вболівальників "Шахтаря", зважаючи на те, що в лютому та березні всі українські клуби страждають від наслідків зимової сплячки. Хоч "Шахтар" і є чиним володарем європейського трофею, й має достатньо класних виконавців в своєму складі, цей набираючий ходу "Фулхем" може стати дуже незручним суперником для "гірників". Що ж, тим цікавіше буде дивитися цей двобій. Чекати вже залишилося недовго. Тим часом, читаємо новини про стан та підготовку суперника українців.
08 лютого 2010
Знайомство з суперником: ФУЛХЕМ. Частина 1
Так вже сталося цього разу, що єдиний з українських клубів, залишившийся по весні в Європі, зустрічається з англійцями. Навіть дивно, що цього сезону жереб не приніс в суперники жодному українському клубу жодного з британських. Адже на початку й тих, й інших в кошиках вистачало, і ми якось звикли, що разом з "Динамо" або "Шахтарем" в групі Ліги Чемпіонів буде то "Манчестер Юнайтед", то "Арсенал", то "Ліверпуль" або "Челсі". Врешті решт, бувають ще "евертони" або хтось із шотландців в Кубку УЄФА, чи той, в Євролізі.
Цього ж разу впреше на українську арену виходить скромний, не дуже великий, лондонський клуб "Фулхем". Нема чого дивуватися, що жереб нас не зводив раніше, адже цей похід в Європу для "Фулхема" є лише другим в історії клуба.
Окрім нещодавнього успішного періоду в історії "котеджерів", як цих лондонців неофіційно називають в Англії, впродовж багатьох років вони боролися за виживання, не тільки в будь-якій з професійних ліг, а іноді й за виживання взагалі, тобто за своє існування. До чудодійного "зцілення" "Фулхема" в останні декілька років я ще повернуся в цій розповіді, а спочатку про те, як все розпочиналося.
Офіційною датою народження "Фулхема" є 1879 рік. Як повідомляють сьогодні історичні джерела, холпці з недільної школи при церкві Св.Андрія в районі Фулхем, які ганяли м'яча в місцевому парку, стали засновниками футбольного клуба, який є найстарішим серед професійних клубів Лондона. Свою теперішню назву ФК "Фулхем" (Fulham FC, це коротка версія оригіналу) клуб отримав у 1888 році. "Котеджерами" вони стали в 1896 році, коли офіційно переїхали на "Крейвен Котедж" (Craven Cottage), помістя не березі Темзи, власники якого погодилися надати притулок футбольному клубу на своїх полях, і навіть побудувати трибуну. Саме там "Фулхем" мешкає і по сей день.
Розпочали свій шлях "котеджери" непогано, більш-менш успішно. Спочатку як аматори, здобуваючи перемоги в місцевих змаганнях, наприклад виграючи деякі місцеві кубки. В 1907 році "Фулхем" було підвищено в класі, тобто клуб отримав статус професійного, того ж сезону він зіграв в пів-фіналі Кубку Англії. Але ще раніше, в сезоні 1904/05 років, "котеджери" доходили до чверть-фіналу того ж Кубку.
Хоч "Фулхем" і став професійним клубом, до найвищого дивізіону він так і не дістався за всю першу половину двадцятого сторіччя. В ці роки клуб грав в нижчих лігах, подорожуючи поміж другим та третім дивізіонами. Але, в Кубку Англії вони знову доходили до пів-фіналу в сезоні 1936/37.
В найвищу лігу "Фулхему" вдалося пробитися вже в післявоєнний час, в 1949 році, але не надовго. "Котетджери" протрималися там, не без труднощів, 3 роки, і знову спустилися на сходинку нижче. Але, саме в ці роки розкрилися молоді таланти "Фулхема", такі як Джоні Хейнс та Грем Леґґат.
Згідно деяких історичних джерел, "котеджери" зобов'язані своїм поверненням до еліти саме зусиллям цих двох гравців. Леґґат ще досі утримує рекорд найшвидшого хет-тріку в англійському професійному клубному футболі - три голи за три хвилини, забиті саме за "Фулхем" в матчі проти "Іпсвіча" в 1963 році. А Хейнс взагалі вважається найславетнішим гравцем в історії клубу. Талановитий півзахисник, технічний плеймейкер, що "читав" гру, Хейнс провів всю свою футбольну кар'єру за "Фулхем", організовуючи та забиваючи голи не тільки за клуб (146 в 594 матчах), але й за збірну Англії (18 в 56). Маестро - таке прізвисько він отримав від вдячних вболівальників. Хейнс також відомий як перший в історії футболіст, якому підвищили зарплатню аж до 100 фунтів на тиждень. Це після того, як було знято ліміт на виплати гравцям. Ще один гравець, захисник Джордж Коен, який також провів всю свою кар'єру за "Фулхем", не тільки грав за збірну Англії, але й став з нею чемпіоном світу в 1966 році.
1960-ті роки вважалися певний час найцікавішими роками в історії клубу, принаймні до найновітніших часів. "Фулхему" так і не вдалося здобути будь-які нагороди або трофеї, бо він ніколи не піднімався вище середини таблиці, але сам факт змагання у вищому дивізіоні, регулярні протистояння з найсильнішими клубами Англії, а також вищезазначенні власні таланти, збирали понад 30 тис. глядачів на трибунах. В цей період "котеджери" знову доходили до пів-фіналу Кубку Англії - в сезонах 1957/58 та в 1961/62. В обидвох випадках суперникам ("Манчестер Юнайтед" та "Бернлі" відповідно) знадобилося грати додаткові матчі, аби пройти "Фулхем" на шляху до фіналу.
На кінець 1960-х "Фулхему" все важче було утримуватися в Першому Дивізіоні. В 1968 році "котеджери" вже не витримали й скотилися вниз. Причому покотилися добряче, бо вилетівши тоді до Другого Дивізіону, вони роком пізніше повторили цей анти-подвиг й вилетіли до наступного, Третього Дивізіону. Впродовж 33 років "Фулхем" надійно застряг в цих нижчих лігах професійного футболу, час від часу подрожуючи з однієї в іншу.
Цього ж разу впреше на українську арену виходить скромний, не дуже великий, лондонський клуб "Фулхем". Нема чого дивуватися, що жереб нас не зводив раніше, адже цей похід в Європу для "Фулхема" є лише другим в історії клуба.
Окрім нещодавнього успішного періоду в історії "котеджерів", як цих лондонців неофіційно називають в Англії, впродовж багатьох років вони боролися за виживання, не тільки в будь-якій з професійних ліг, а іноді й за виживання взагалі, тобто за своє існування. До чудодійного "зцілення" "Фулхема" в останні декілька років я ще повернуся в цій розповіді, а спочатку про те, як все розпочиналося.
Офіційною датою народження "Фулхема" є 1879 рік. Як повідомляють сьогодні історичні джерела, холпці з недільної школи при церкві Св.Андрія в районі Фулхем, які ганяли м'яча в місцевому парку, стали засновниками футбольного клуба, який є найстарішим серед професійних клубів Лондона. Свою теперішню назву ФК "Фулхем" (Fulham FC, це коротка версія оригіналу) клуб отримав у 1888 році. "Котеджерами" вони стали в 1896 році, коли офіційно переїхали на "Крейвен Котедж" (Craven Cottage), помістя не березі Темзи, власники якого погодилися надати притулок футбольному клубу на своїх полях, і навіть побудувати трибуну. Саме там "Фулхем" мешкає і по сей день.
Розпочали свій шлях "котеджери" непогано, більш-менш успішно. Спочатку як аматори, здобуваючи перемоги в місцевих змаганнях, наприклад виграючи деякі місцеві кубки. В 1907 році "Фулхем" було підвищено в класі, тобто клуб отримав статус професійного, того ж сезону він зіграв в пів-фіналі Кубку Англії. Але ще раніше, в сезоні 1904/05 років, "котеджери" доходили до чверть-фіналу того ж Кубку.
Хоч "Фулхем" і став професійним клубом, до найвищого дивізіону він так і не дістався за всю першу половину двадцятого сторіччя. В ці роки клуб грав в нижчих лігах, подорожуючи поміж другим та третім дивізіонами. Але, в Кубку Англії вони знову доходили до пів-фіналу в сезоні 1936/37.
В найвищу лігу "Фулхему" вдалося пробитися вже в післявоєнний час, в 1949 році, але не надовго. "Котетджери" протрималися там, не без труднощів, 3 роки, і знову спустилися на сходинку нижче. Але, саме в ці роки розкрилися молоді таланти "Фулхема", такі як Джоні Хейнс та Грем Леґґат.
Згідно деяких історичних джерел, "котеджери" зобов'язані своїм поверненням до еліти саме зусиллям цих двох гравців. Леґґат ще досі утримує рекорд найшвидшого хет-тріку в англійському професійному клубному футболі - три голи за три хвилини, забиті саме за "Фулхем" в матчі проти "Іпсвіча" в 1963 році. А Хейнс взагалі вважається найславетнішим гравцем в історії клубу. Талановитий півзахисник, технічний плеймейкер, що "читав" гру, Хейнс провів всю свою футбольну кар'єру за "Фулхем", організовуючи та забиваючи голи не тільки за клуб (146 в 594 матчах), але й за збірну Англії (18 в 56). Маестро - таке прізвисько він отримав від вдячних вболівальників. Хейнс також відомий як перший в історії футболіст, якому підвищили зарплатню аж до 100 фунтів на тиждень. Це після того, як було знято ліміт на виплати гравцям. Ще один гравець, захисник Джордж Коен, який також провів всю свою кар'єру за "Фулхем", не тільки грав за збірну Англії, але й став з нею чемпіоном світу в 1966 році.
1960-ті роки вважалися певний час найцікавішими роками в історії клубу, принаймні до найновітніших часів. "Фулхему" так і не вдалося здобути будь-які нагороди або трофеї, бо він ніколи не піднімався вище середини таблиці, але сам факт змагання у вищому дивізіоні, регулярні протистояння з найсильнішими клубами Англії, а також вищезазначенні власні таланти, збирали понад 30 тис. глядачів на трибунах. В цей період "котеджери" знову доходили до пів-фіналу Кубку Англії - в сезонах 1957/58 та в 1961/62. В обидвох випадках суперникам ("Манчестер Юнайтед" та "Бернлі" відповідно) знадобилося грати додаткові матчі, аби пройти "Фулхем" на шляху до фіналу.
На кінець 1960-х "Фулхему" все важче було утримуватися в Першому Дивізіоні. В 1968 році "котеджери" вже не витримали й скотилися вниз. Причому покотилися добряче, бо вилетівши тоді до Другого Дивізіону, вони роком пізніше повторили цей анти-подвиг й вилетіли до наступного, Третього Дивізіону. Впродовж 33 років "Фулхем" надійно застряг в цих нижчих лігах професійного футболу, час від часу подрожуючи з однієї в іншу.
ПРОДОВЖЕННЯ ЧИТАЙТЕ ТУТ
06 лютого 2010
Збірна Англії: короля скинуто, хай живе новий король!
Джона Террі усунуто з посади капітана збірної Англії. Скандал, пов'язаний із особистим життям футболіста, набував все більшого розголосу протягом останніх декількох днів і завершився вчора очікуваною кульмінацією - рішенням головного тренера збірної Фабіо Капелло позбавити Террі капітанської пов'язки.
Декілька днів тому в пресі, та взагалі по всьому інтернету, пішла гуляти інформація про те, що Террі закрутив був роман із дівчиною свого колишнього партнера по команді Уейна Бріджа, і про це дізналися всюдисущі папарацці. Террі звернувся до суду з проханням накласти заборону на будь-які публікації, пов'язані з цим скандалом. Проте у повторному слуханні заборону було знято, й розлилася ця мильна опера брудним потоком на всю англійську громадськість.
Громадськість, в свою чергу, умовно поділилася на дві половини: перша негодуюча - це ті, хто вважають, що капітан збірної має бути безгрішним еталоном, прикладом для копіювання для юного покоління, і друга, також негодуюча, але з приводу того, що кожна людина має право на своє особисте життя, захищенне від втручання в нього громадськості й мас-медіа. Честно кажучи, мені ближче друга. Мені все одно, хто буде капітаном збірної Англії. Я не знаю, якою людиною є Джон Террі, аморальною, чи дуже аморальною, і можливо не тільки в позашлюбних стосунках? Можливо, в нього є й інші вади, через які його треба було усунути від капітанства. Але, я особисто його не знаю. Проте ми всі маємо змогу регулярно бачити його якості футболіста.
Мені найбільше кидається в очі не те, що Террі повівся аморально в позашлюбних стосунках з точки зору англійської громадськості, а те, що головних героїв цього серіалу, здається, взагалі ніхто не питає. Проте всі обурені. Аж до того, що дебати з цього приводу винесли на найпопулярніше вечірнє телевізійне ток-шоу, щось на кшатлт українських політичних. Звичайно ж, серед дебатуючих не було жодної людини, яка б безпосередньо особисто була пов'язана з інцидентом. Проте всі обурені!
По-перше, як з'ясовується зараз, дівчина Уейна вже зовсім була не його дівчина, коли закрутила роман з Джоном. То в чому проблема? Вже не так і цікаво, як про це волали заголовки газет. До речі, чи хто-небудь питав Бріджа, що він сам думає з цього приводу? З іншого боку, Террі рекламували всюди, як зразкового чоловіка, або принаймні батька. Проблема? Здається, так. Проте, навряд чи хто питав дружину Террі, що вона думає з цього приводу. Гаразд, можна здогадатися, але хто зна. До того ж, якщо ці мас-медіа співчувають дружині Террі, чи не вважають вони, що весь цей розголос травмує її ще більше? Не вважають, бо треба ж продавати свої видання в якомога більшій кількості й робити гроші на скандалі, поки є можливість. Врешті решт, публіка волає, що така аморальна людина як Тері не має права бути капітаном збірної. Даруйте, наскільки я розумію, його було призначено капітаном за лідерські якості, за вміння зорганізувати своїх партнерів по команді, врешті решт за бійцівські якості, за характер. Можливо, тепер його колег обурює той факт, що роман він закрутив саме з дівчиною (колишньою?) одного з них? Можливо. А можливо їх влаштовує такий капітан і самі вони не безгрішні. Але, їх хто-небудь питав? Не пригадую. Проте всі обурені!
Отже, було очевидно, що такий громадський тиск не залишив вибору Фабіо Капелло, на якому й лежить відповідальність за призначення капітана збірної. Сеньйор Капелло не став робити поспішних заяв, витримав паузу, й викликав Джона Террі на особисту розмову перед тим, як оголосити офіційне рішення, якого зачекалася вже вся Англія. Кажуть, що розмова тривала лише 12 хвилин, після чого пролунав вирок - позбавлення капітанства.
- В команді, як капітан, Джон Террі поводився надзвичайно позитивно, - йдеться в заяві головного тренера. - Але, я маю взяти до уваги інші фактори й також те, що має бути найкращим для всієї збірної.
Як тільки-но Джона Террі було усунуто з посади, було оголошено ім'я нового капітана. Ним став ... хто? Ріо Фердінанд. Ріо Фердінанд! Гравець, який відбуває зараз чотириматчеву дискваліфікацію за грубу неспортивну поведінку, а саме за удар ліктем в обличчя суперника. Гравець, який відбував у 2004 році восьмимісячну дискваліфікацію за те, що не з'явився на допінг-контроль. Людина, яку тимчасово позбавляли прав на керування автівкою в 1997 році за водіння в нетверезому стані, а потім ще три рази за перевищення швидкості. Яке це має значення до футболу й збірної Англії? Та, мабуть, таке саме, як і позашлюбні романи Джона Террі. Вітаємо нового капітана! Як то кажуть, король помер, хай живе король!
Декілька днів тому в пресі, та взагалі по всьому інтернету, пішла гуляти інформація про те, що Террі закрутив був роман із дівчиною свого колишнього партнера по команді Уейна Бріджа, і про це дізналися всюдисущі папарацці. Террі звернувся до суду з проханням накласти заборону на будь-які публікації, пов'язані з цим скандалом. Проте у повторному слуханні заборону було знято, й розлилася ця мильна опера брудним потоком на всю англійську громадськість.
Громадськість, в свою чергу, умовно поділилася на дві половини: перша негодуюча - це ті, хто вважають, що капітан збірної має бути безгрішним еталоном, прикладом для копіювання для юного покоління, і друга, також негодуюча, але з приводу того, що кожна людина має право на своє особисте життя, захищенне від втручання в нього громадськості й мас-медіа. Честно кажучи, мені ближче друга. Мені все одно, хто буде капітаном збірної Англії. Я не знаю, якою людиною є Джон Террі, аморальною, чи дуже аморальною, і можливо не тільки в позашлюбних стосунках? Можливо, в нього є й інші вади, через які його треба було усунути від капітанства. Але, я особисто його не знаю. Проте ми всі маємо змогу регулярно бачити його якості футболіста.
Мені найбільше кидається в очі не те, що Террі повівся аморально в позашлюбних стосунках з точки зору англійської громадськості, а те, що головних героїв цього серіалу, здається, взагалі ніхто не питає. Проте всі обурені. Аж до того, що дебати з цього приводу винесли на найпопулярніше вечірнє телевізійне ток-шоу, щось на кшатлт українських політичних. Звичайно ж, серед дебатуючих не було жодної людини, яка б безпосередньо особисто була пов'язана з інцидентом. Проте всі обурені!
По-перше, як з'ясовується зараз, дівчина Уейна вже зовсім була не його дівчина, коли закрутила роман з Джоном. То в чому проблема? Вже не так і цікаво, як про це волали заголовки газет. До речі, чи хто-небудь питав Бріджа, що він сам думає з цього приводу? З іншого боку, Террі рекламували всюди, як зразкового чоловіка, або принаймні батька. Проблема? Здається, так. Проте, навряд чи хто питав дружину Террі, що вона думає з цього приводу. Гаразд, можна здогадатися, але хто зна. До того ж, якщо ці мас-медіа співчувають дружині Террі, чи не вважають вони, що весь цей розголос травмує її ще більше? Не вважають, бо треба ж продавати свої видання в якомога більшій кількості й робити гроші на скандалі, поки є можливість. Врешті решт, публіка волає, що така аморальна людина як Тері не має права бути капітаном збірної. Даруйте, наскільки я розумію, його було призначено капітаном за лідерські якості, за вміння зорганізувати своїх партнерів по команді, врешті решт за бійцівські якості, за характер. Можливо, тепер його колег обурює той факт, що роман він закрутив саме з дівчиною (колишньою?) одного з них? Можливо. А можливо їх влаштовує такий капітан і самі вони не безгрішні. Але, їх хто-небудь питав? Не пригадую. Проте всі обурені!
Отже, було очевидно, що такий громадський тиск не залишив вибору Фабіо Капелло, на якому й лежить відповідальність за призначення капітана збірної. Сеньйор Капелло не став робити поспішних заяв, витримав паузу, й викликав Джона Террі на особисту розмову перед тим, як оголосити офіційне рішення, якого зачекалася вже вся Англія. Кажуть, що розмова тривала лише 12 хвилин, після чого пролунав вирок - позбавлення капітанства.
- В команді, як капітан, Джон Террі поводився надзвичайно позитивно, - йдеться в заяві головного тренера. - Але, я маю взяти до уваги інші фактори й також те, що має бути найкращим для всієї збірної.
Як тільки-но Джона Террі було усунуто з посади, було оголошено ім'я нового капітана. Ним став ... хто? Ріо Фердінанд. Ріо Фердінанд! Гравець, який відбуває зараз чотириматчеву дискваліфікацію за грубу неспортивну поведінку, а саме за удар ліктем в обличчя суперника. Гравець, який відбував у 2004 році восьмимісячну дискваліфікацію за те, що не з'явився на допінг-контроль. Людина, яку тимчасово позбавляли прав на керування автівкою в 1997 році за водіння в нетверезому стані, а потім ще три рази за перевищення швидкості. Яке це має значення до футболу й збірної Англії? Та, мабуть, таке саме, як і позашлюбні романи Джона Террі. Вітаємо нового капітана! Як то кажуть, король помер, хай живе король!
01 лютого 2010
Матч уікенду: без інтриги
Вчорашній довгоочікуваний двобій між лідерами Прем'єр Ліги відверто розчарував. Точніше, розчарував "Арсенал". І зовсім не тому, що він програв, а "Манчестер Юнайтед" виграв. Були сподівання побачити яскравий футбол, рівну боротьбу, красиву гру, взагалі, якусь інтригу. І ми це частково побачили, але лише у виконанні "Манчестера". Нажаль каноніри вбили будь-яку інтригу своєю неспроможністю протистояти на рівних команді Фергюсона. Іноді було не зрозуміло, це "Манчестер" настільки потужно грав, чи "Арсенал" вдавав із себе команду з ничжчого дивізіону? Скоріш за все друге, якщо згадати передачі в ноги супернику, або навіси за лінію поля. А третій гол "Манчестера", коли захисники канонірів вчотирьох побігли за Парком, залишивши двох інших манкуніанців наодинці з воротами?! Але, навіть в цій ситуації Парку не довелося віддавати пас своїм партнерам, впорався самостійно.
Треба віддати належне й "Манчестеру". Це вже був не той "Манчестер", що грав в кубковому матчі проти "Лідса" - настрій зовсім інший. Вчора у манкуніанців виходило практично все (суперник дозволяв): встигали великими силами й захищатися, й в контратаки ходити, й індивідуально перегравали своїх опонентів по всьому полю. Три голи з п'яти ударів по воротах - така офіційна статистика. Арсену Венгеру навіть нема було про що дорікнути вчора суддям, суперникам, або своєму колезі Фергюсону, або ще комусь, як він зазвичай любить це робити. Навіть "мосьє професор" визнав, що його команда вчора провалила абсолютно все. Дарма, що забили один гол, адже навіть той - за допомогою рикошету. А краси футболу та напруження, яке ми бачили в манкуніанському дербі декілька днів тому, й сподівалися побачити й цього разу, не було.
Отже, перемога "Манчестера" є, а інтриги нагорі Прем'єр Ліги немає. Як на сьогодні, то виглядає, що за титул боротимуться знову ті ж самі два клуби. "Манчестер" терпляче вичікує, коли спотикнеться "Челсі", а тим часом сам набирає очки. А вже зовсім незабаром, майже за два тижні, очікуємо на три вищезгаданих клуби в черговому раунді Ліги Чемпіонів. Останній шанс канонірів виправитися в цьому сезоні, та чи вірять в це навіть їхні фани?
Треба віддати належне й "Манчестеру". Це вже був не той "Манчестер", що грав в кубковому матчі проти "Лідса" - настрій зовсім інший. Вчора у манкуніанців виходило практично все (суперник дозволяв): встигали великими силами й захищатися, й в контратаки ходити, й індивідуально перегравали своїх опонентів по всьому полю. Три голи з п'яти ударів по воротах - така офіційна статистика. Арсену Венгеру навіть нема було про що дорікнути вчора суддям, суперникам, або своєму колезі Фергюсону, або ще комусь, як він зазвичай любить це робити. Навіть "мосьє професор" визнав, що його команда вчора провалила абсолютно все. Дарма, що забили один гол, адже навіть той - за допомогою рикошету. А краси футболу та напруження, яке ми бачили в манкуніанському дербі декілька днів тому, й сподівалися побачити й цього разу, не було.
Отже, перемога "Манчестера" є, а інтриги нагорі Прем'єр Ліги немає. Як на сьогодні, то виглядає, що за титул боротимуться знову ті ж самі два клуби. "Манчестер" терпляче вичікує, коли спотикнеться "Челсі", а тим часом сам набирає очки. А вже зовсім незабаром, майже за два тижні, очікуємо на три вищезгаданих клуби в черговому раунді Ліги Чемпіонів. Останній шанс канонірів виправитися в цьому сезоні, та чи вірять в це навіть їхні фани?
24 січня 2010
Кубок Англії - побиття гігантів продовжується
Черговий раунд Кубку Англії ще раз підтвердив, що змагання цього року видалось дуже цікавим. Прем'єр Ліга несе відчутні втрати, причому вилітають не середняки чи аутсайдери, а топ-клуби. Слідом за "Манчестер Юнайтед" та "Ліверпулем" сьогодні розпрощався із своїми сподіваннями на Кубок "Арсенал". Їхній заклятий ворог "Тотенхем", мабуть, святкує сьогодні цю подію, але радіти самим дуже сильно не доводиться. Адже вчора, в напруженому та цікавому поєдинку, шпори не змогли подолати "Лідс", що грає двома лігами нижче, зігравши внічию 2-2. Питання, хто гратиме в наступному раунді тепер вирішуватиметься в Лідсі.
Сьогоднішнє протистояння між "Стоуком" та "Арсеналом" вийшло не менш захоплюючим. Перша помилка канонірів на самісінькому початку матчу, й "Стоук" вийшов вперед, що ймовірно, надало їм додаткового натхнення. Це вже вкотре відзначився своїми знаменитими вкиданнями Делап, а саме голом відзначився Фулер. Пізніше він відзначився ще одним голом, знову виводячи свою команду вперед, а добив канонірів остаточно Уайтхед. За "Арсенал" забивав Денілсон наприкінці першого тайму. Поразка 3-1 - отаким невеселим вийшло повернення блудного сина "Арсенала" Сола Кемпбела, це була його перша гра.
В другому сьогоднішньому матчі сенсації не сталося, "Манчестер Сіті" переграв "Сканторп" 4-2, але, знову ж, як натхненно боролося "залізо" (так неофіційно називають цей клуб з Лінкольнширу)! Останнім часом дивитися Кубок Англії - одне задоволення, принаймні, якщо ви не вболіваєте за один з тих великих клубів, що вже вилетіли. Запекла боротьба, неймовірна самовіддача нижчих за класом команд, несподіванні результати, за це ми його й любимо.
Щодо нижчих за класом команд, на сьогодні вже достеменно відомо, що один з клубів Ліги 1 гратиме в 1/8 фіналу - "Саутгемптон". Комусь може здатися, що нічого в цьому дивного немає, адже "Саутгемптон" не маленький клуб, потужна команда, хоч і вилетіли в Лігу 1. Та ні, не зважаючи на свою відомість, "святі" не без проблем розпочали сезон навіть в цій лізі, здобувши першу свою перемогу лише у восьмому матчі у вересні. Отже, не все так легко, тож вихід до 1/8 Кубку можна вважати досягненням. Буде дуже цікаво подивитися на них в наступному раунді, якщо матч транслюватимуть (а я на це сподіваюсь), адже зійдуться вони із своїм найближчим сусідом "Портсмутом". Дербі має бути ще те.
Повністю результати сьогоднішнього жеребкування виглядають так:
Вулверхемптон/Крістал Палас - Астон Віла
Манчестер Сіті - Стоук
Дербі - Бірмінгем
Болтон - Тотенхем/Лідс
Челсі - Кардіф
Фулхем - Нотс Каунті/Уіган
Редінг - Вест Бромвіч Альбіон
Саутгемптон - Портсмут
Сьогоднішнє протистояння між "Стоуком" та "Арсеналом" вийшло не менш захоплюючим. Перша помилка канонірів на самісінькому початку матчу, й "Стоук" вийшов вперед, що ймовірно, надало їм додаткового натхнення. Це вже вкотре відзначився своїми знаменитими вкиданнями Делап, а саме голом відзначився Фулер. Пізніше він відзначився ще одним голом, знову виводячи свою команду вперед, а добив канонірів остаточно Уайтхед. За "Арсенал" забивав Денілсон наприкінці першого тайму. Поразка 3-1 - отаким невеселим вийшло повернення блудного сина "Арсенала" Сола Кемпбела, це була його перша гра.
В другому сьогоднішньому матчі сенсації не сталося, "Манчестер Сіті" переграв "Сканторп" 4-2, але, знову ж, як натхненно боролося "залізо" (так неофіційно називають цей клуб з Лінкольнширу)! Останнім часом дивитися Кубок Англії - одне задоволення, принаймні, якщо ви не вболіваєте за один з тих великих клубів, що вже вилетіли. Запекла боротьба, неймовірна самовіддача нижчих за класом команд, несподіванні результати, за це ми його й любимо.
Щодо нижчих за класом команд, на сьогодні вже достеменно відомо, що один з клубів Ліги 1 гратиме в 1/8 фіналу - "Саутгемптон". Комусь може здатися, що нічого в цьому дивного немає, адже "Саутгемптон" не маленький клуб, потужна команда, хоч і вилетіли в Лігу 1. Та ні, не зважаючи на свою відомість, "святі" не без проблем розпочали сезон навіть в цій лізі, здобувши першу свою перемогу лише у восьмому матчі у вересні. Отже, не все так легко, тож вихід до 1/8 Кубку можна вважати досягненням. Буде дуже цікаво подивитися на них в наступному раунді, якщо матч транслюватимуть (а я на це сподіваюсь), адже зійдуться вони із своїм найближчим сусідом "Портсмутом". Дербі має бути ще те.
Повністю результати сьогоднішнього жеребкування виглядають так:
Вулверхемптон/Крістал Палас - Астон Віла
Манчестер Сіті - Стоук
Дербі - Бірмінгем
Болтон - Тотенхем/Лідс
Челсі - Кардіф
Фулхем - Нотс Каунті/Уіган
Редінг - Вест Бромвіч Альбіон
Саутгемптон - Портсмут
20 січня 2010
Вест Хем: початок нової ери?
Девід Саліван та Девід Ґолд прийшли до лондонського клубу на початку року як два добрих Санта-Клауси з подарунками ... даруйте, грошима, обіцянками та великими планами на майбутнє. Ну, що ж, в добру путь. Без сарказму. Хочеться сподіватися, що все у них вийде. Бо прийти з грошима, зробити гучні заяви - це одна справа, зовсім інша - втілити всі ці райдужні плани в життя. Із негативних прикладів одразу ж на думку спадає "КПР" з їхнім специфічним баченням роботи тренера в клубі. Та, сподіваюся, з "Вест Хемом" цього не станеться.
Принаймні тому, що до керма прийшли люди, які є фанами, які щиро вболівають за клуб. Вони власне так і заявили, що викупили 50 відсотків акцій клубу як фани, а не з "бізнесової точки зору". Не повірити в щирість їхніх заяв неможливо, коли чуєш про загальну суму боргів клубу - 110 млн. фунтів. Зі слів Девіда Ґолда в інтерв'ю Sky Sports "це часто трапляється з людьми, які стоять у керма, і граються чужими грошима".
В результаті тієї попередньої діяльності "молотобійці" винні 50 млн. футнів банкам та 40 млн. іншим клубам. Незважаючи на такі катастрофічні цифри, на вчорашній прес-конференції пролунали обіцянки від нових власників, що розпродажу гравців не буде. Навпаки, клуб залишає і гравців, і Джанфранко Дзолу на посаді головного тренера. Здається, це й було завданням номер один двох Девідів - не допустити розпродажу. Адже Саліван сказав, що в нього немає 140 млн. фунтів готівкою, а якби й були, ці гроші пішли б на погашення боргів. Якщо безготівково, в хіт-параді найбагатших людей Британії за версією The Sunday Times, в 2009 році Саліван зайняв 114-ту позицію з активами вартістю 450 млн. фунтів. Залишається питання, де він братиме готівку на втілення своїх подальших планів. Серед них переїзд на більший за місткістю олімпійській стадіон (це більш-менш реалістично за умови згоди уряду/місцевої влади, але є деякі нюанси) та "Вест Хем" в Лізі Чемпіонів за сім років (оце вже, мабуть, вболівальницькі мрії). Але, про все за порядком.
Саліван та Ґолд сподіваються, що їм вдасться знайти багатих інвесторів. Хм... Це, якщо вдасться. Також вони сподіваються, що знайдуться бажаючі викупити 5-10 відсотків акцій з тієї половини, що залишається в інших руках. Втім партнери Саліван та Ґолд володіють пріорітетним правом на викуп тієї решти акцій протягом наступних чотирьох років.
Щодо переїзду на олімпійській стадіон. Це той стадіон, що будують до Олімпійських Ігор в Лондоні 2012 року. Розташування - район Ньюхем, той самий, в якому мешкає "Вест Хем". Права на стадіон належать урядовій компанії, яка ламатиме голову над тим, як економічно вигідно використовувати його після 2012 року. Саме "Вест Хем" може стати найкращим вирішенням проблеми. Але ... існує думка, що власники не дозволять прибрати легкоатлетичну доріжку, а такий бар'єр між полем та трибунами є дуже незвичним й несприйнятним явищем для англійського футболу. І ця доріжка - не єдина річ яку доведеться переоблаштовувати "молотобійцям". Окрім цього, на використання Олімпік Стедіум після 2012 року претендують ще декілька спортивних організацій. Якщо ж власники олімпійського стадіону й підуть на угоду з Саліваном та Ґолдом, то це означатиме, що "Вест Хем" зможе привабити більше глядачів. Принаймні, такими є плани вищезазначених бізнес-партнерів. В інтерв'ю Sky Sports Девід Ґолд зазначив, що як для фана, Аптон Парк для нього є рідним, і переїзду він не бажав би. Але, як для бізнесмена, якому належить витягувати клуб з боргової ями, переїзд на Олімпік Стедіум означатиме більші доходи для клубу. При цьому, у випадку переїзду, вони планують знизити ціни на квитки!
Щодо Ліги Чемпіонів за сім років. Як то кажуть, хай щастить! Думаю, що "Вест Хем" в боротьбі за місце в Лізі Чемпіонів на додачу до сьогоднішньої когорти - цікаве явище. Втім, враховуючи поточну ситуацію, повірити в це неможливо. От в чому можна не сумніватися, так це у вболівальницькій підтримці, адже фанів у цього клуба вистачає не тільки в Англії, а й далеко за її межами. Я особисто сподіваюся, що не тільки сумнозвісних "навколофутбольних" фанів, оскільки я, особисто, є фаном футболу, а не "навколо". Проглянувши відповідні форуми, складається враження, що новина вчорашнього дня була сприйнята фанатами неоднозначно. Хтось готовий святкувати прихід нових власників, хоч будь-яких грошових вкладень та уникнення банкрутства. Хтось вважає, що ця парочка не краща за попередніх діячів у керма клубу в останні роки. Заяви щодо Ліги Чемпіонів сприймаються, м'яко кажучи, з підозрою, а щодо переїзду на інший стадіон викликають протести. Цікаво, які ж власники влаштували б вибагливих фанів "Вест Хема"?
Обидва Девіди вболівають за "молотобійців" з дитинства. Ґолд, якому зараз 73 роки, навіть грав за юнацьку команду. Він охоче спілкується з пресою й розказує, як стояв маленьким хлопчиком біля паркану нинішнього стадіона на Аптон Парк, в сподіванні отримати автограф. Будинок, в якому він виріс, знаходиться поруч зі стадіоном. Для Ґолда це справжнє повернення додому.
Як нейтральному вболівальнику у випадку з "Вест Хемом", мені могло б бути все одно, як воно там далі піде. Але, насправді хочеться побажати успішного втілення планів, хоча б деяких з них, в життя. Адже, в часи, коли прихід іноземних мільярдерів здається неминучим для виживання будь-якого клубу в Прем'єр Лізі, історія з місцевими бізнесменами-фанами-рятівниками набуває майже романтичного характеру.
Принаймні тому, що до керма прийшли люди, які є фанами, які щиро вболівають за клуб. Вони власне так і заявили, що викупили 50 відсотків акцій клубу як фани, а не з "бізнесової точки зору". Не повірити в щирість їхніх заяв неможливо, коли чуєш про загальну суму боргів клубу - 110 млн. фунтів. Зі слів Девіда Ґолда в інтерв'ю Sky Sports "це часто трапляється з людьми, які стоять у керма, і граються чужими грошима".
В результаті тієї попередньої діяльності "молотобійці" винні 50 млн. футнів банкам та 40 млн. іншим клубам. Незважаючи на такі катастрофічні цифри, на вчорашній прес-конференції пролунали обіцянки від нових власників, що розпродажу гравців не буде. Навпаки, клуб залишає і гравців, і Джанфранко Дзолу на посаді головного тренера. Здається, це й було завданням номер один двох Девідів - не допустити розпродажу. Адже Саліван сказав, що в нього немає 140 млн. фунтів готівкою, а якби й були, ці гроші пішли б на погашення боргів. Якщо безготівково, в хіт-параді найбагатших людей Британії за версією The Sunday Times, в 2009 році Саліван зайняв 114-ту позицію з активами вартістю 450 млн. фунтів. Залишається питання, де він братиме готівку на втілення своїх подальших планів. Серед них переїзд на більший за місткістю олімпійській стадіон (це більш-менш реалістично за умови згоди уряду/місцевої влади, але є деякі нюанси) та "Вест Хем" в Лізі Чемпіонів за сім років (оце вже, мабуть, вболівальницькі мрії). Але, про все за порядком.
Саліван та Ґолд сподіваються, що їм вдасться знайти багатих інвесторів. Хм... Це, якщо вдасться. Також вони сподіваються, що знайдуться бажаючі викупити 5-10 відсотків акцій з тієї половини, що залишається в інших руках. Втім партнери Саліван та Ґолд володіють пріорітетним правом на викуп тієї решти акцій протягом наступних чотирьох років.
Щодо переїзду на олімпійській стадіон. Це той стадіон, що будують до Олімпійських Ігор в Лондоні 2012 року. Розташування - район Ньюхем, той самий, в якому мешкає "Вест Хем". Права на стадіон належать урядовій компанії, яка ламатиме голову над тим, як економічно вигідно використовувати його після 2012 року. Саме "Вест Хем" може стати найкращим вирішенням проблеми. Але ... існує думка, що власники не дозволять прибрати легкоатлетичну доріжку, а такий бар'єр між полем та трибунами є дуже незвичним й несприйнятним явищем для англійського футболу. І ця доріжка - не єдина річ яку доведеться переоблаштовувати "молотобійцям". Окрім цього, на використання Олімпік Стедіум після 2012 року претендують ще декілька спортивних організацій. Якщо ж власники олімпійського стадіону й підуть на угоду з Саліваном та Ґолдом, то це означатиме, що "Вест Хем" зможе привабити більше глядачів. Принаймні, такими є плани вищезазначених бізнес-партнерів. В інтерв'ю Sky Sports Девід Ґолд зазначив, що як для фана, Аптон Парк для нього є рідним, і переїзду він не бажав би. Але, як для бізнесмена, якому належить витягувати клуб з боргової ями, переїзд на Олімпік Стедіум означатиме більші доходи для клубу. При цьому, у випадку переїзду, вони планують знизити ціни на квитки!
Щодо Ліги Чемпіонів за сім років. Як то кажуть, хай щастить! Думаю, що "Вест Хем" в боротьбі за місце в Лізі Чемпіонів на додачу до сьогоднішньої когорти - цікаве явище. Втім, враховуючи поточну ситуацію, повірити в це неможливо. От в чому можна не сумніватися, так це у вболівальницькій підтримці, адже фанів у цього клуба вистачає не тільки в Англії, а й далеко за її межами. Я особисто сподіваюся, що не тільки сумнозвісних "навколофутбольних" фанів, оскільки я, особисто, є фаном футболу, а не "навколо". Проглянувши відповідні форуми, складається враження, що новина вчорашнього дня була сприйнята фанатами неоднозначно. Хтось готовий святкувати прихід нових власників, хоч будь-яких грошових вкладень та уникнення банкрутства. Хтось вважає, що ця парочка не краща за попередніх діячів у керма клубу в останні роки. Заяви щодо Ліги Чемпіонів сприймаються, м'яко кажучи, з підозрою, а щодо переїзду на інший стадіон викликають протести. Цікаво, які ж власники влаштували б вибагливих фанів "Вест Хема"?
Обидва Девіди вболівають за "молотобійців" з дитинства. Ґолд, якому зараз 73 роки, навіть грав за юнацьку команду. Він охоче спілкується з пресою й розказує, як стояв маленьким хлопчиком біля паркану нинішнього стадіона на Аптон Парк, в сподіванні отримати автограф. Будинок, в якому він виріс, знаходиться поруч зі стадіоном. Для Ґолда це справжнє повернення додому.
Як нейтральному вболівальнику у випадку з "Вест Хемом", мені могло б бути все одно, як воно там далі піде. Але, насправді хочеться побажати успішного втілення планів, хоча б деяких з них, в життя. Адже, в часи, коли прихід іноземних мільярдерів здається неминучим для виживання будь-якого клубу в Прем'єр Лізі, історія з місцевими бізнесменами-фанами-рятівниками набуває майже романтичного характеру.
14 січня 2010
Кубок Англії - слідом за Манчестером вилітає Ліверпуль
Як з'ясувалося вчора, "побиття" чемпіонів Англії "Лідсом" на Олд Трафорді стало не єдиною сенсацією третього раунду в Кубку Англії. Cлідом за "Манчестер Юнайтед" вчора відправився відпочивати ще один гігант Прем'єр Ліги - "Ліверпуль". А постарався в цьому випадку "Редінг".
Двома тижнями раніше команди зіграли внічию 1-1, це сталося в Редінгу, отже фани "Ліверпуля" мали всі підстави сподіватися на позитивний для них результат в рідних стінах. Та не з їхнім щастям цього сезону. Навіть, якщо взяти до уваги дві вимушені ранні заміни Джерарда й Тореса, не має права навіть трошки послаблений склад "Ліверпуля" грати так проти команди, яка посідає зараз двадцять першу сходинку Чемпіоншіпу! Це визнав навіть Карагер, який вибачився перед фанами в інтервью місцевій газеті "Ехо" за вчорашню ганьбу. Він навіть зазначив, що "Редінг" заслуговував на перемогу. Для тих хто матч не дивився, а бачив тільки статистику, може здатися, що гостям пощастило - зрівняли рахунок на доданих хвилинах, а потім забили в додатковий час. Та ні, команда з Чемпіоншіпу, в якої зараз немає постійного головного тренера, добряче вимотала господарів, мала достатньо моментів, аби забити раінше, але не склалося. Точніше, "Редінг" забив, і дуже красиво, але у власні ворота. Це був Бертранд. Вже в додані до основного часу хвилини "Редінг" таки добігався до пенальті в ворота суперника. Рахунок зрівняв Сігурдсон, а остаточно добив червоних Лонг в додатковий час.
Наводити цитати Рафи Бенітеса з його післяматчевого інтерв'ю каналу ITV, що транслював матч, не має сенсу, тому що відповіді Рафи були настільки неадекватними, що також не мали жодного сенсу. Паніка людини, в якої ситуація абсолютно вийшла з під контролю. "Ліверпуль" вже вилетів з Кубку Ліги, з Ліги Чемпіонів, тепер ще й з Кубку Англії. Про чемпіонство не мріють зараз навіть найбожевільніші оптимісти. Власники клубу поки що залишаються непорушними - заяв про звільнення Бенітеса поки що не чутно.
З інших матчів, що довелося перегравати, можна виокремити "Ньюкасл", який стильно розібрався з "Плімутом" - хет-трік від Ловеркрандса, який й оформив остаточний рахунок 3-0. І знову я можу тільки поспівчувати фанам "Плімута", вже не вперше цього сезону, бо їм довелося подолати 660 км снігових та льодових перешкод, аби побачити й пережити це.
Англія все ще залишається в сніговому полоні, рух транспорту місцями обмежений, так само обмежений й футбол. Особливо маленькі клуби. Деякі з них, як наприклад "Дарлінгтон" та "Честерфілд", вже закликають своїх фанів на допомогу - просять прийти з лопатами та розчищати сніг на стадіоні в обмін на квиток на суботній матч. У випадку з "Форест Грін", що грає дивізіоном нижче, поле звільняють від снігу не тільки фани-добровольці, але й гравці, і навіть місцеві в'язні. А "Ротерхем" навіть не закликає нікого, а терпляче чекає на відновлення ігрової форми з 12 грудня. Адже цей клуб тимчасово мешкає на легкоатлетичному стадіоні в Шефілді, а владі Шефілда й без того вистачає доріг та вулиць, які треба розчищати. Великі сподівання покладаються на "Акрінгтон Стенлі", який має приймати "Ротерхем" найближчої суботи. Коли ж, врешті решт, "мірошники" зіграють свій перший матч в цьому році?
Двома тижнями раніше команди зіграли внічию 1-1, це сталося в Редінгу, отже фани "Ліверпуля" мали всі підстави сподіватися на позитивний для них результат в рідних стінах. Та не з їхнім щастям цього сезону. Навіть, якщо взяти до уваги дві вимушені ранні заміни Джерарда й Тореса, не має права навіть трошки послаблений склад "Ліверпуля" грати так проти команди, яка посідає зараз двадцять першу сходинку Чемпіоншіпу! Це визнав навіть Карагер, який вибачився перед фанами в інтервью місцевій газеті "Ехо" за вчорашню ганьбу. Він навіть зазначив, що "Редінг" заслуговував на перемогу. Для тих хто матч не дивився, а бачив тільки статистику, може здатися, що гостям пощастило - зрівняли рахунок на доданих хвилинах, а потім забили в додатковий час. Та ні, команда з Чемпіоншіпу, в якої зараз немає постійного головного тренера, добряче вимотала господарів, мала достатньо моментів, аби забити раінше, але не склалося. Точніше, "Редінг" забив, і дуже красиво, але у власні ворота. Це був Бертранд. Вже в додані до основного часу хвилини "Редінг" таки добігався до пенальті в ворота суперника. Рахунок зрівняв Сігурдсон, а остаточно добив червоних Лонг в додатковий час.
Наводити цитати Рафи Бенітеса з його післяматчевого інтерв'ю каналу ITV, що транслював матч, не має сенсу, тому що відповіді Рафи були настільки неадекватними, що також не мали жодного сенсу. Паніка людини, в якої ситуація абсолютно вийшла з під контролю. "Ліверпуль" вже вилетів з Кубку Ліги, з Ліги Чемпіонів, тепер ще й з Кубку Англії. Про чемпіонство не мріють зараз навіть найбожевільніші оптимісти. Власники клубу поки що залишаються непорушними - заяв про звільнення Бенітеса поки що не чутно.
З інших матчів, що довелося перегравати, можна виокремити "Ньюкасл", який стильно розібрався з "Плімутом" - хет-трік від Ловеркрандса, який й оформив остаточний рахунок 3-0. І знову я можу тільки поспівчувати фанам "Плімута", вже не вперше цього сезону, бо їм довелося подолати 660 км снігових та льодових перешкод, аби побачити й пережити це.
Англія все ще залишається в сніговому полоні, рух транспорту місцями обмежений, так само обмежений й футбол. Особливо маленькі клуби. Деякі з них, як наприклад "Дарлінгтон" та "Честерфілд", вже закликають своїх фанів на допомогу - просять прийти з лопатами та розчищати сніг на стадіоні в обмін на квиток на суботній матч. У випадку з "Форест Грін", що грає дивізіоном нижче, поле звільняють від снігу не тільки фани-добровольці, але й гравці, і навіть місцеві в'язні. А "Ротерхем" навіть не закликає нікого, а терпляче чекає на відновлення ігрової форми з 12 грудня. Адже цей клуб тимчасово мешкає на легкоатлетичному стадіоні в Шефілді, а владі Шефілда й без того вистачає доріг та вулиць, які треба розчищати. Великі сподівання покладаються на "Акрінгтон Стенлі", який має приймати "Ротерхем" найближчої суботи. Коли ж, врешті решт, "мірошники" зіграють свій перший матч в цьому році?
10 січня 2010
Захололий футбол
Початок року у Великій Британії ознаменувався сніговими заметами та дуже сильними, як для цієї країни, морозами. Все це важко поєднується з футболом, особливо коли таку негоду ніхто не очікував, адже більшість медіа щоденно залякують населення глобальним потеплінням та його страшними наслідками. Тобто залякували до цього тижня. Тепер вся країна намагається впоратися з наслідками снігопадів, морозу та ожеледиці.
Весь футбольний календар Англії вкрай порушено. Цього уікенду в Прем'єр Лізі відбулося лише два матчі з дев'яти запланованих, чотири з дванадцяти в Чемпіоншіпі та лише два, з так само дванадцяти, в Лізі 1. Всі інші просто відпочивали. На диво, в Шотландії, яка потерпає від морозів ще більше, провели аж п'ять кубкових матчів.
На радість вболівальникам, на самому початку січня все ж встигли провести матчі Кубку Англії. Втім не для всіх фанів це була радість. Взяти, наприклад, "Манчестер Юнайтед". Поразка від "Лідса" та виліт з Кубку стали для них льодяним, як січневий сніг, душем. Манкуніанське дербі в рамках півфіналу Кубку Ліги довелося відкласти через негоду. Тепер ще, на додачу, "МЮ" втратив очки в Бірмінгемі, зігравши на виїзді з однойменим клубом внічию 1-1. При цьому манкуніанцям довелося відіграватися й зрівнювати рахунок за допомоги захисника суперника. "Челсі" залишається в лідерах.
В іншому матчі, фаворитові "Арсеналу" також довелося відіграватися, але двічі. Свій другий гол каноніри забили на 92 хвилині матчу з рикошетом. Тут вже, мабуть, треба казати, що це "Евертон" втратив очки, а не "Арсенал" - матч закінчився з рахунком 2-2.
В чемпіоншіпі центральний поєдинок туру все ж відбувся. "Вест Бромвіч", що на той момент посідав друге місце, приймав "Нотінгем Форест", що знаходився сходинкою нижче, й відставав від суперника лише на два очки. Матч вийшов дуже цікавим та видовищним, з красенями-голами від "лісників". Усього їх було три від гостей, та й "Вест Бромвіч" під кінець забив один. Остаточний рахунок 3-1, і "Форест" виходить на друге місце, в той час як "Вест Бромвіч" спускається до зони плей-офф. Але, в останніх є гра в запасі.
В Лізі 1, лідер "Лідс" дещо розслабився після великої перемоги на Олд Трафорді й втратив очки в поєдинку проти аутсайдера "Уікомба", зігравши з ним внічию 1-1. В той же час, "Норвіч", який не скидає обертів вже декілька місяців (в останнє "канарейки" програвали в рамках ліги в жовтні, саме "Лідсу"), знову здобули три очки, цього разу перемігши "Екзетер" 3-1, і скоротили відставання від "Лідса" до шести очок.
І знову про "Лідс". Повертаючись до історичної перемоги над старим знайомим сусідом з Манчестера, цей кубковий матч вже можна назвати подією січня.
По-перше, старі "друзі" не зустрчалися вже майже шість років.
По-друге, в останнє "Лідс" перемагав "МЮ" на Олд Трафорді в 1981 році. Вже зросло покоління фанів "білих", які таке на своєму віці не бачили.
По-третє, за 23 роки правління сера Алекса в "МЮ", його команда ніколи не вилітала з Кубку Англії на такій ранній стадії, як 3 раунд, тим більше ніколи не вилітала від нижчого за класом суперника.
Дев'ятьом тисячам фанів "Лідса", яким пощастило побачити це на власні очі, було що святкувати. Протягом матчу вони іронічно співали "We are not famous anymore" ("Ми вже більше не знамениті"). Так їх дражнили в останні декілька років суперники в Чемпіоншіпі та Лізі 1 - "You are not famous anymore". Натомість в стані суперника грали такі знаменитості, як Руні та Бербатов, а в другому таймі довелося ще випускати Ґіґза та Оуена, але й це не допомогло. "Лідс" святкував заслужену перемогу завдяки єдиному голу Джермейна Бекфорда на 19 хвилині.
Фани, які дивилися матч по телевізору, святкували так:
Весь футбольний календар Англії вкрай порушено. Цього уікенду в Прем'єр Лізі відбулося лише два матчі з дев'яти запланованих, чотири з дванадцяти в Чемпіоншіпі та лише два, з так само дванадцяти, в Лізі 1. Всі інші просто відпочивали. На диво, в Шотландії, яка потерпає від морозів ще більше, провели аж п'ять кубкових матчів.
На радість вболівальникам, на самому початку січня все ж встигли провести матчі Кубку Англії. Втім не для всіх фанів це була радість. Взяти, наприклад, "Манчестер Юнайтед". Поразка від "Лідса" та виліт з Кубку стали для них льодяним, як січневий сніг, душем. Манкуніанське дербі в рамках півфіналу Кубку Ліги довелося відкласти через негоду. Тепер ще, на додачу, "МЮ" втратив очки в Бірмінгемі, зігравши на виїзді з однойменим клубом внічию 1-1. При цьому манкуніанцям довелося відіграватися й зрівнювати рахунок за допомоги захисника суперника. "Челсі" залишається в лідерах.
В іншому матчі, фаворитові "Арсеналу" також довелося відіграватися, але двічі. Свій другий гол каноніри забили на 92 хвилині матчу з рикошетом. Тут вже, мабуть, треба казати, що це "Евертон" втратив очки, а не "Арсенал" - матч закінчився з рахунком 2-2.
В чемпіоншіпі центральний поєдинок туру все ж відбувся. "Вест Бромвіч", що на той момент посідав друге місце, приймав "Нотінгем Форест", що знаходився сходинкою нижче, й відставав від суперника лише на два очки. Матч вийшов дуже цікавим та видовищним, з красенями-голами від "лісників". Усього їх було три від гостей, та й "Вест Бромвіч" під кінець забив один. Остаточний рахунок 3-1, і "Форест" виходить на друге місце, в той час як "Вест Бромвіч" спускається до зони плей-офф. Але, в останніх є гра в запасі.
В Лізі 1, лідер "Лідс" дещо розслабився після великої перемоги на Олд Трафорді й втратив очки в поєдинку проти аутсайдера "Уікомба", зігравши з ним внічию 1-1. В той же час, "Норвіч", який не скидає обертів вже декілька місяців (в останнє "канарейки" програвали в рамках ліги в жовтні, саме "Лідсу"), знову здобули три очки, цього разу перемігши "Екзетер" 3-1, і скоротили відставання від "Лідса" до шести очок.
І знову про "Лідс". Повертаючись до історичної перемоги над старим знайомим сусідом з Манчестера, цей кубковий матч вже можна назвати подією січня.
По-перше, старі "друзі" не зустрчалися вже майже шість років.
По-друге, в останнє "Лідс" перемагав "МЮ" на Олд Трафорді в 1981 році. Вже зросло покоління фанів "білих", які таке на своєму віці не бачили.
По-третє, за 23 роки правління сера Алекса в "МЮ", його команда ніколи не вилітала з Кубку Англії на такій ранній стадії, як 3 раунд, тим більше ніколи не вилітала від нижчого за класом суперника.
Дев'ятьом тисячам фанів "Лідса", яким пощастило побачити це на власні очі, було що святкувати. Протягом матчу вони іронічно співали "We are not famous anymore" ("Ми вже більше не знамениті"). Так їх дражнили в останні декілька років суперники в Чемпіоншіпі та Лізі 1 - "You are not famous anymore". Натомість в стані суперника грали такі знаменитості, як Руні та Бербатов, а в другому таймі довелося ще випускати Ґіґза та Оуена, але й це не допомогло. "Лідс" святкував заслужену перемогу завдяки єдиному голу Джермейна Бекфорда на 19 хвилині.
Фани, які дивилися матч по телевізору, святкували так:
Підписатися на:
Дописи (Atom)
![[Vox.com.ua] Портал українця](https://lh3.googleusercontent.com/blogger_img_proxy/AEn0k_v2oMG8CQVW-3XDw5bsvqrzUNcLhlrpYXiyFVtlZAzGQDOU6TqQInkjBeas7aJCRA-V1DbLHT_lqjJjZEfOi9-ggUA=s0-d){kind=small}
