Проклятий Юнайтед

Враження після перегляду фільму

З того часу, як фільм "Проклятий Юнайтед" вийшов на екрани, минуло майже чотири місяці. Та це в оригіналі. До українського глядача ця стрічка поки що не дійшла і, мабуть, не скоро дійде. Принаймні, пошук в інтернеті україно- чи російськомовної версії ні до чого не призвів. А численні фани декількох англійських клубів продовжують запитувати, сподіватися та чекати.

Як людина, що подивилася цей фільм в оригіналі, вважаю своїм святим обов'язком поділитися враженнями з усією фанатською спільнотою.


Для початку, формальне знайомство з картиною:

Назва: "Проклятий Юнайтед" (The Damned United)

Режисер: Том Хупер (Tom Hooper)

В головних ролях:
Майкл Шін (Michael Sheen) в ролі Брайана Клафа (Brian Clough)
Тімоті Спол (Timothy Spall) в ролі Пітера Тейлора (Peter Taylor)

Фільм знятно за однойменною книгою Девіда Піса (David Peace).


Спочатку була книга. За словами Девіда Піса, це роман, а не біографічний нарис. Мабуть тому автор і вирішив, що можна обійтися на стільки вільно із змалюванням головного персонажу, що рідні Клафа заявили "персонаж не має нічого спільного з чоловіком та батьком якого ми знали", а Джоні Джайлз, колишній гравець "Лідса", навіть подав позов на автора до суду і з легкістю виграв справу.

Фільм "Проклятий Юнайтед" значно відрізняється від книги. В ньому постать Брайана Клафа пом'якшена, персонаж виглядає скроіше кумендним, аніж п'яницею-параноїком яким, за словами деяких критиків, він постає перед читачем в романі. Тим не менш, родина покійного Клафа протестувала навіть проти фільму.


Cюжет картини

В центрі уваги - Брайан Клаф, харизматичний тренер, який досяг в попередні роки значного успіху з "Дербі Каунті". В 1974 році Клафа запросили в якості менеджера в "Лідс Юнайтед" на зміну легендарному Дону Ріві. Брайан Клаф протримався на цій посаді аж ... 44 дні! Саме про цей короткий період в житті Клафа та "Лідса" і йдеться в фільмі. Це був кінець золотої ери "Лідса". В 1974 році з Доном Ріві клуб став чемпіоном Англії. Але, Ріві пішов з посади працювати в збірній і "Лідс Юнайтед" не знайшов нічого кращого, аніж запросити людину, що ненавиділа "Лідс", криткувала до цього й команду, й Ріві, керувати зірками-ветеранами на чолі з Біллі Бремнером. Вийшло повне фіаско для всіх.


Враження

На відміну від близьких та друзів головного героя, мені, як і багатьом іншим глядачам, фільм дуже сподобався. Якщо пам'ятати, що персонаж не є точною копією та не сприймати все це дуже близько до серця, рекомендую! Особливо рекомендую фанам "Лідса". Окрім того, що можна насолодитися незрівнянною грою акторів й посміятися вдосталь над комедійними моментами, це також нагода зазирнути в історію. Для зйомок фільму сучасний фасад стадіону "Еланд Роуд" було замасковано й "повернено" в 1970-ті. Хоча, деякий прокол із стадіоном ми все ж таки угледіли. В одному з епізодів на задньому плані можна побачити східну двоярусну трибуну "Еланд Роуд". А ці два яруси будували вже в 1990-тих роках. Ті люди, що пам'ятають сімдесяті, кажуть, що режисеру вдалося дуже добре передати атмосферу тих років. Крім того, в фільмі достатньо дуже влучних коротеньких вставок документальних кадрів, які вдало переплетені з сучасною зйомкою.

Щодо наочної історії, там фігурує не тільки "Лідс", але й "Дербі Каунті". Окрім перебування Клафа в "Лідсі" в 1974 році, режисер також показує, як це все починалося. Один з епізодів: візит того "золотого" "Лідса" до "Дербі" на кубковий поєдинок в 1968 році. Шикарний сяючий автобус з командою гостей серед замизганих трущоб Дербі біля їхнього колишнього стадіону, з автобусу виходить надзвичайно самовпевненний Дон Ріві в своєму овчиному кожуху, він навіть не помічає молодого, переляканого, нікому невідомого Брайна Клафа. Втім, це момент комедійний, а не історичний.

Цікаво було б почути думку англійських фанів "Дербі Каунті" та "Ноттінгем Форест" щодо кумедності головного героя, адже для них Брайан Клаф - це легенда, можна навіть сказати ікона. Але мені поки що не траплялися такі фани.

Як і головний актор Майкл Шін, другий актор Тімоті Спол неперевершено впорався із своєю роллю помічника Клафа, Пітером Тейлором. Щоправда, остання, доволі затягнута й надзвичайно душевна, сцена між цими двома героями примушує замислится над сексуальною орієнтацією режисера картини. В мене до нього абсолютно нічого особистого й без претензій, але незрозуміло, до чого це саме в цьому фільмі. Із інших персонажей, ще й досі посміхаюсь, коли бачу їхню версію "Біллі Бремнера". Бо до цього бачила чимало документальних кадрів про "Лідс" сімдесятих.

Мої власні враження від фільму - це, звичайно, суб'єктивний погляд, смаки у людей бувають різні. І все ж, рекомендую! Не тільки фанам "Лідса" й "Дербі", але й усім "нейтралам". Тільки треба пам'ятати, що не все в цій картині є абсолютною правдою, а підтвердити чи спростувати ті факти жоден із головних героїв неможе. Брайан Клаф, Пітер Тейлор, Дон Ріві, Біллі Бремнер - жодного з них вже немає в живих.